Слава ЗСУ!

Єдиний великий улов у мене трапився навесні 1960 року, коли я зіграв на те, що Венеційський Шлях переможе Спраглого Гуляку, головного фаворита Кентуккійського дербі[309]. Гутьєрес сказав, що прийме одну тисячу з коефіцієнтом чотири проти одного, а кожні пару тисяч — п’ять проти одного. Виконавши всі доречні моїй репутації зітхання, я зупинився на другій пропозиції і, відповідно, збагатів на десять тисяч доларів. Виграш він виплачував мені у доброму гуморі, незгірш за Фраті, хоча сталевий блиск грав у його очах, що мене ніяк не обходило.

Гутьєрес був кубинцем, котрий, либонь, не важив і ста сорока фунтів[310], та й то в намоченому стані, але він також колись був належав до нью-орлеанської мафії, котрою в ті дні правив лихий парубок Карлос Марчелло. Цю плітку я почув у більярдному салоні, що містився по сусідству з перукарнею, в якій Гутьєрес провадив свій букмекерський бізнес (а в задній кімнаті також нескінченну гру в покер під фотопортретом ледь одягненої Діани Дорс[311] на стіні). Чоловік, з котрим я ганяв у «дев’ятку», нахилився до мене і, озирнувшись навкруги, аби впевнитися, що ніхто не крутиться біля нашого кутового стола, прошепотів: «А ви ж знаєте, як то кажуть про мафію, Джордже… як ввійшов, то вже не вийдеш».

Я б залюбки погомонів з Гутьєресом про його життя в Новому Орлеані, але вважав нерозумним виказувати зайву цікавість, особливо після того великого виграшу в кінських перегонах. Якби ж наважився — якби зумів придумати якийсь делікатний спосіб торкнутися цієї теми, — я би спитав Гутьєреса, чи знав він іншого славного члена організації Марчелло, колишнього боксера Чарлза «Датца» Терета. Чомусь мені здавалося, що Гутьєрес відповів би ствердно, бо минуле прагне гармонії в собі. Дружина Датца Мерета була сестрою Маргарити Освальд. А отже, сам він, відповідно, доводився дядьком Лі Гарві Освальду.

4

Одного дня навесні 1959 року (у Флориді буває весна; місцеві мені казали, що іноді вона триває цілий тиждень) я відкрив поштову скриньку і побачив картку-повідомлення з публічної бібліотеки Нокомису. Я перед тим записався в чергу на новий роман Бада Шульберга «Розчарований»[312], і той якраз з’явився. Стрибнувши до свого «Санлайнера» — найкращий автомобіль для місцини, яка пізніше стане відомою, як Сонячне Узбережжя, — я поїхав по книгу.

Виходячи з бібліотеки, я помітив на дошці оголошень у фойє новий плакатик. Його важко було не помітити; на яскраво-блакитному фоні було намальовано чоловічка, котрий дивиться на величезний термометр, що показує десять градусів нижче нуля[313]. ПРОБЛЕМИ З РІВНЕМ ОСВІТИ? — запитував плакат. УНІТАРНИЙ КОЛЕДЖ В ОКЛАХОМІ НАДАЄ ВАМ МОЖЛИВІСТЬ ОТРИМАТИ ДИПЛОМ ПОШТОЮ! ПОДРОБИЦІ ПРИ ЛИСТУВАННІ!

Унітарний коледж в Оклахомі… у цім відчувалося щось слизькіше за макрель, але оголошення підказало мені ідею. Насамперед завдяки моїй нудьзі. Освальд все ще служить у морській піхоті, звідки його демобілізують лише у вересні, та й тоді він вирушить до Росії. Першим його жестом буде спроба відмовитись від американського громадянства. Йому це не вдасться, але після демонстративної — і, ймовірно, фальшивої — спроби самогубства в одному з московських готелів, росіяни дозволять йому залишитися в їхній країні. «На випробувальний термін», так би мовити. Там він пробуде тридцять місяців чи близько того, працюватиме на радіозаводі в Мінську. І на одній вечірці зустріне дівчину на ім’я Марина Прусакова. «Червона сукня, білі балетки, — написав Ел у своєму зошиті. — Гарненька. Одягнена для танців».