Слава ЗСУ!

Сейді мала безхитрісно-приємний вигляд у стилі «ось я така, проста американська дівчина, сприймайте мене такою, як бачите». Проте було в ній також і дещо інше. Того дня, на тій вечірці, я думав, що те дещо інше є просто звичайною незграбністю рослих людей. Пізніше я взнав, що зовсім вона не незграбна. Фактично, вона перебувала якнайдалі від незграбності.

Мімі виглядала гарно — чи принаймні не гірше, ніж того дня, коли приходила до мене додому переконувати, щоб я погодився вчителювати на повну ставку, — але вона була в макіяжі, що не виглядало звичайним. Грим не зовсім маскував запалість її очей, породжену, либонь, комбінацією безсоння й болю, й нові зморшки в кутиках її губ він не маскував. Але вона усміхалася, а чом би й ні? Вийшла заміж за свого парубка, утнула таку вечірку, яка вочевидь має шалений успіх, а ще вона привела гарненьку дівчину в гарненькому платті, аби познайомити її з єдиним на всю школу незайнятим вчителем англійської.

— Агов, Мімі, — гукнув я, вирушивши вгору схилом, огинаючи ломберні столики (позичені в клубі армійських ветеранів), за якими пізніше люди їстимуть барбекю, споглядаючи захід сонця. — Мої вітання. Гадаю, відсьогодні я мушу звикати звертатися до вас як до міз Сімонс.

Вона посміхнулася своєю сухою усмішкою.

— Я звикла до Мімі, звертайтеся до мене так і надалі, будь ласка. Хочу вас познайомити з новою членкинею викладацького складу. Це…

Хтось недбалий відштовхнув один зі складаних стільців собі зі шляху, і росла білява дівчина, вже з простягнутою до мене рукою й заготовленою на обличчі усмішкою «рада знайомству з вами», перечепившись через нього, упала вперед. Стілець, перекидаючись, полетів разом з нею, і я встиг собі уявити, що в потенції світить доволі прикрий інцидент, якщо якась його ніжка встромиться їй в живіт.

Впустивши склянку з пивом на траву, я зробив гігантський крок уперед і зловив дівчину в падінні. Ліва моя рука сковзнула їй навкруг талії. Права вп’ялася вище, вхопивши щось тепле, кругле і трохи піддатливе. Між моєю долонею і її груддю бавовна сукні сковзнула по чомусь гладенькому нейлоновому або шовковому, хтозна, що там вона на собі мала. Така трапилася душевна інтродукція, але між нами мався ще компаньйон, той збитий стілець з його недоладними кутами, і я під інерцією її стоп’ятдесятифунтової, либонь, ваги[391] трохи поточився, проте і я, й вона, ми з нею обоє утрималися на ногах.

Я прибрав долоню з тієї частини її тіла, яку рідко хапають під час першого формального знайомства, і промовив:

— Привіт, я… — Джейк. Я був за волосок від того, щоб назватися своїм іменем з 21-го сторіччя, похопившись заткнутися лише в останню мить. — Я Джордж. Дуже приємно з вами познайомитись.

Вона почервоніла до корінців волосся. Я, мабуть, теж. Проте їй вистачило грації розрядити обстановку сміхом.

— Мені теж приємно з вами познайомитися. Здається, ви щойно врятували мене від дуже бридкого інциденту.

Ймовірно, врятував. Бо ось у чім справа, розумієте? Сейді дійсно не була незграбною, просто вона була схильна до потрапляння в різні інциденти. Це виглядало забавно дивним, поки ти не усвідомлював, чим це є насправді: якоюсь химерною напастю, що переслідує її. Як Сейді розповідала мені пізніше, це саме їй затиснуло в дверях машини край подолу, коли вона зі своїм хлопцем приїхала на випускну вечірку, і в результаті до актового залу вона увійшла у розірваній сукні. Вона саме та жінка, перед якою вибухають водою питні фонтанчики, забризкуючи їй все обличчя; вона та, котра, збираючись підкурити сигарету, раптом підпалює цілий коробок сірників, обпікаючи собі пальці, обсмалюючи волосся; та, в котрої лопається бретелька ліфчика під час батьківських зборів; та, в котрої повзуть страшнючі затяжки на панчохах саме перед її промовою на учительській конференції.