Слава ЗСУ!

— Дай їй спокій, вона лише щойно сюди прибула. Вона ще навіть не зрозуміла, де знаходиться.

— Подивись-но на цю дитину, — заперечив Лі, піднімаючи вгору дочку на огляд. Тут уже Джун почала плакати. — Вона її замотала, немов якусь чортову єгипетську мумію. Бо так вони, бач, роблять там, у неї вдома. Не знаю, плакати мені чи сміятися. Старий баба! Старуха! — З ридаючою дитиною на руках він обернувся до Марини. — Старий баба!

Та намагалася усміхнутись, як то роблять люди, розуміючи, що з них глузують, але не розуміючи чому. Мені побіжно згадався Ленні в «Мишах і людях». А потім і лице Освальда також освітила посмішка, трішки кривувата, задириста. Від цього він став ледь не красенем. Він ніжно поцілував дружину, спершу в одну щоку, потім у другу.

— США, — промовив він і поцілував її знов. — США, Рина! Країна свободи й батьківщина лайна!

Усмішка Марини стала променистою. Він почав говорити до неї російською, попутно знову вручивши їй Джун. Марина почала колисати дитину, а він обхопив дружину рукою за талію. Коли вони виходили за межі мого поля зору, вона все ще посміхалася, перекинувши перед цим дитину собі на плече, щоб взяти за руку чоловіка.

8

Я поїхав додому — якщо можна було назвати домом те місце на Мерседес-стрит — і спробував заснути. Нічого в мене не вийшло, тож я лежав, заклавши руки за голову, слухав дратівні вуличні звуки і розмовляв з Елом Темплтоном. Це заняття стало для мене доволі частим явищем тепер, коли я залишився сам-один. У нього, що так мало схоже на мертвого, завжди було багато чого сказати.

— Дурень я був, що переїхав до Форт-Ворта, — повідомив я йому. — От лишень спробую підключити магнітофон до жучка, як мене тут же хтось помітить. Сам Освальд може мене побачити, і це все змінить. Він уже готовий параноїк, ти сам про це кажеш у своїх нотатках. Він знає, що в Мінську за ним назирали КДБ і МВС, тож боятиметься, що і тут ФБР і ЦРУ за ним стежитимуть. Утім, ФБР дійсно це робитиме, принаймні якийсь час.

— Так, ти мусиш бути обережним, — погодився Ел. — Це буде нелегко, але я вірю в тебе, друже. Тому-то й звернувся саме до тебе.

— Я не хочу до нього навіть наближатися. Одне тільки те, що я побачив його в аеропорту, нагородило мене першокласними дрижаками.

— Знаю, що не хочеш, проте мусиш. Як той, хто збіса ледь не ціле життя витратив на куховарство, можу тебе запевнити, що омлету не зробиш, не розбивши яєць. І ще, переоцінювати цього парубка було б помилкою. Він ніякий не суперзлочинець. До того ж головним чином завдяки його прибацаній матері йому буде не до уважності. Хіба він здатний на щось інше, поки що принаймні, окрім як накричати на дружину, подеколи дати їй стусана, коли його запальності тільки на це й вистачає?

— Мені здалося, він її любить, Еле. Бодай трішки, а може, й сильно. Попри те, що кричить.

— Ато, якраз такі, як він, парубки найчастіше й херачать своїх жінок. Згадай Френка Даннінга. Просто роби свою справу, друже.

— Ну, і що я отримаю, якщо навіть мені вдасться підчепитися до жучка? Записи сварок? Сварок російською? Ото вже великий здобуток.

— Нема потреби розшифровувати його сімейні негаразди. Ти мусиш з’ясувати все про Джорджа де Мореншильда. Мусиш упевнитися, що де Мореншильд не має стосунку до замаху на генерала Вокера. Щойно ти виконаєш це завдання, закриється вікно невизначеності. Бадьоріше, друже. Якщо навіть Освальд помітить, що ти стежиш за ним, його майбутні дії можуть змінитися на краще. Він, врешті-решт, може, не додумається до замаху на Кеннеді.