Слава ЗСУ!

Авжеж, я змушений буду тікати до кролячої нори, кинувши свій «Шеві» десь в Оклахомі або в Арканзасі, рухатимусь далі автобусами або залізницею. А якщо встигну повернутись у 2011 рік, я не зможу скористатися знову кролячою норою без того, щоб не викликати тут повне перевстановлення. Це означатиме покинути Сейді назавжди, покалічену, самотню. «Природно, що він утік від мене, — думатиме вона. — Він говорив красиві слова про те, що уразки від віспи такі ж гарні, як ямочки на щічках, але, почувши прогноз Еллертона — потворна тепер, потворна назавжди, — він дременув світ за очі».

Можливо, вона б мене навіть не засуджувала. А це серед усіх інших найгидотніша імовірність.

Але ні. Ні. Я додумався до гіршої. Припустімо, я дістався у 2011 рік і взнав, що 22 листопада Кеннеді таки застрелили? Я так само не маю певності, що Освальд діяв один. Хто я такий, щоб вважати, ніби десять тисяч апологетів теорії змови неправі, особливо, засновуючись лише на тих крихтах інформації, яку з усіма моїми підгляданнями й підслуховуваннями тут тільки й устиг назбирати?

Може, я зазирну в інтернет й дізнаюся з Вікіпедії, що вбивця все-таки стріляв з Трав’яної Купини? Або з даху будівлі на Х’юстон-стрит, де разом містяться окружний суд і в’язниця, і не з якоїсь там купленої за поштовим каталогом Манліхер-Каркано, а з далекобійної снайперської гвинтівки? Або він ховався в каналізації на В’язовій вулиці, спостерігаючи за наближенням Кеннеді в перископ, як це доводять найнавіженіші з конспірологів?

Де Мореншильд якоюсь мірою був пов’язаний з ЦРУ. Навіть Ел Темплтон, майже цілком упевнений, що Лі Освальд діяв сам, це визнавав. Ел серйозно вважав, що той був якимсь дрібним агентом, доносячи всякі балачки та плітки з Центральної й Латинської Америки, заради підтримання на плаву своїх різноманітних нафтових спекуляцій. А якщо він був кимсь більшим? У ЦРУ зненавиділи Кеннеді, коли він відмовився послати американські війська, щоб підтримати оточених партизанів у Затоці Свиней. Те, як він елегантно розрулив Ракетну кризу, ще більше поглибило їхню ненависть. Спецслужби хотіли використати її як привід для того, щоби раз і назавжди покінчити з Холодною війною, бо були певні, що роздуте на публіку «відставання в ракетному озброєнні» є суцільною фікцією. Про це можна було прочитати в щоденних газетах, іноді поміж рядків у новинах, іноді прямим текстом у редакційних статтях.

Припустімо, якісь таємні підлотники в ЦРУ намовили Джорджа де Мореншильда до значно небезпечнішої місії? Не вбивати президента самому, а рекрутувати кілька якнайменше врівноважених персон, котрі залюбки візьмуться за таку роботу? Чи відповів би де Мореншильд «так» на подібну пропозицію? Мені це здавалося ймовірним. Вони з Джинні жили на широку ногу, хоча я не дуже собі уявляв, звідки на все це беруться кошти: «Кадилак», Кантрі-клуб і той їх розкішний дім на Сімпсон Стюарт-роуд. Прислужитися прокладкою, перемичкою між президентом-мішенню та розвідувальним управлінням, яке теоретично існує під його орудою… вельми небезпечна робота, проте, якщо потенційний зиск достатньо високий, людина, що живе вище своїх фінансових можливостей, могла б на неї спокуситися. Та й оплата за це не обов’язково мусить бути готівкою, ось у чому полягає вся краса. Достатньо було б і ласих нафтових концесій у Венесуелі, Гаїті, Домініканській республіці. Крім того, така робота просто могла припасти до душі такому грандіозному маніпулятору, як де Мореншильд. Йому подобалось активно діяти, а на Кеннеді було начхати.