Слава ЗСУ!

— Котрий боєць?

— Кейс.

Вона пустила під лоба очі, а потім гукнула собі через плече:

— Краще тобі вийти сюди, татусю, тут у нас один живчик.

Френк Фраті був щонайменше вдвічі старшим за Чеза Фраті, але схожість все одно вбачалася. Безсумнівно, вони родичі. Якби я принагідно зауважив, що якось був робив ставку у містера Фраті в Деррі, я не мав сумнівів, що між нами поточилася б приємна розмова про те, яким маленьким є цей світ.

Замість цього я відразу ж взявся до перемовин. Чи не міг би я поставити п’ятсот доларів на те, що Том Кейс переможе у двобої в Медисон Сквер Гардені Діка Тайгера?

— Так, звичайно, — відповів Фраті. — Це так само легко, як встромити розжарене тавро собі в сраку-гепу, але навіщо б вам таке сх’тілося робити?

Його дочка видала короткий, дзвінкий регіт.

— Якого роду коефіцієнт я міг би отримати?

Він подивився на дочку. Вона задерла долоні. Два пальці стирчали на лівій руці, один на правій.

— Два до одного? Це ж кумедно.

— Таке вже кумедне життя, друже мій. Підіть подивіться п’єсу Йонеско, якщо мені не вірите. Раджу вам «Жертв обов’язку»[603].

Гаразд, він мене принаймні не називає колегою, як це робив його колега з Деррі.

— Давайте трішки обговоримо це питання, містере Фраті.

Він взяв до рук акустичну гітару «Епіфон»[604] і почав її настроювати. Якийсь він був ледь не лячно моторний.

— Тоді дайте мені якусь тему для обговорення або катайте в Даллас. Там є одне місце, називається…

— Я знаю те місце в Далласі. Натомість віддаю перевагу Форт-Ворту. Сам тут колись жив.

— Той факт, що ви звідси виїхали, більше свідчить про наявність здорового глузду, аніж ваше бажання поставити на Тома Кейса.

— Як щодо припущення, що Кейс зробить нокаут до завершення перших семи раундів? Що ви на це мені можете запропонувати?

Він подивився на дочку. Цього разу вона підняла три пальці на лівій руці.

— А якщо Кейс виграє нокаутом впродовж перших п’яти?

Вона поміркувала, розважила, а потім підняла четвертий палець. Я вирішив не тиснути далі. Записав своє ім’я до його гросбуху і показав йому водійську ліцензію, прикривши великим пальцем мою адресу в Джоді, точно так, як це робив майже три роки тому, ставлячи на «Піратів» у «Фінансовому забезпеченні». Потім віддав йому гроші, що становили приблизно чверть тієї готівки, яка в мене ще залишалася, і поклав його розписку собі до гаманця. Двох тисяч вистачить на сплату ще кількох рахунків Сейді і на те, щоб протриматися в Техасі той час, який мені ще тут залишався. Плюс, цього Фраті мені хотілося тельбушити не більше, аніж колись хотілося тельбушити Чеза Фраті, хоча той і нацькував був на мене Білла Теркотта.

— Я повернуся наступного дня після балу, — сказав я їм. — Приготуйте мої гроші.

Дочка засміялася і закурила сигарету.

— Чи не це саме казала та хористка архієпископу?

— Вас часом не Марджорі звуть? — спитав я.

Вона застигла з закушеною сигаретою, крізь її губи сочився димок.

— Звідки ви знаєте? — побачивши вираз мого обличчя, вона розреготалася. — Жартую, насправді мене звуть Вандою. Сподіваюся, зі ставками вам більше щастить, аніж з угадуванням імен.

Ідучи до машини, я теж на це сподівався.