Слава ЗСУ!

— Я викладач мови й літератури. Я люблю історії.

— Цей парубок, Джордж Емберсон, у глибокій журбі після загибелі його коханої…

— Нареченої.

— Нареченої, так, це навіть краще. Він у такому горі, що кидає все напризволяще і просто зникає. Не бажає ніякої публічної слави, дарового шампанського, медалей від президента чи ще якихось урочистих вшанувань. Він бажає одного — десь забратися й тужити самому. Це історія саме того сорту, який подобається американцям. Вони подібне повсякчас дивляться по телевізору. Замість «Відчиненого вікна» це називатиметься «Скромний герой». А тут їм і агент ФБР, готовий підтвердити кожне слово, ба навіть зачитати заяву, яку ви залишите. Як вам таке?

Мені таке було як манна небесна, але я утримував на обличчі непроникний вираз гравця в покер.

— Ви мусили б мати неабияку впевненість, що я дійсно зможу зникнути.

— Ми її маємо.

— І, говорячи це, ви не маєте на увазі, що я зникну на дні річки Трініті за наказом вашого директора?

— Нічого такого, — усміхнувся він. Це мусило б виглядати обнадійливим, проте натомість привело на згадку древню фразу з моїх підліткових часів: «Не хвилюйся, ти не завагітнієш. Я перехворів на свинку ще у чотирнадцять».

— Бо може так статися, що я залишив певну підстраховку, агенте Гості.

Одна повіка тіпнулась. То була єдина ознака того, що ця ідея йому не сподобалася.

— Ми гадаємо, що ви зможете зникнути, бо вважаємо… скажімо просто, ви можете розраховувати на допомогу після того, як заберетеся з Далласа.

— Жодної прес-конференції?

— Це останнє, чого б нам хотілося.

Він знову розкрив свій портфель. Дістав звідти жовтий блокнот. Подав його мені, разом з ручкою, видобутою в себе з нагрудної кишені.

— Напишіть мені листа, Емберсоне. Ми його знайдемо разом з Фріцом, коли завтра вранці прийдемо по вас, але в заголовку можете написати: «До відома зацікавлених осіб». Напишіть гарного листа. Геніально напишіть. Ви ж можете це зробити, хіба не так?

— Звісно, — відповів я. — Принагідні романтичні історії — моя спеціальність.

Він вишкірився без сліду гумору в цій усмішці й узявся за пляшку шампанського.

— Скуштую я, мабуть, трохи цього вина, поки ви творите свою романтику. Але вам ні краплі. У вас попереду клопітна ніч. Чимало довгих миль, перш ніж заснути, і всяке таке інше.

10

Я писав старанно, але це не забрало багато часу. В подібному випадку (не те щоб у всесвітній історії коли-небудь траплявся випадок абсолютно подібний моєму), я вважав, що коротше, то краще. На першому плані в мене перебувала ідея Гості щодо скромного героя. Я дуже радів, що мав можливість поспати бодай хоч кілька годин. Нехай той відпочинок був пронизаний недобрими сновидіннями, але голову я тепер мав більш-менш ясну.

Коли я закінчив, Гості вже допивав третю склянку шипучки. На столі лежало кілька речей, які він дістав зі свого портфеля. Я вручив йому блокнот, і він почав читати, що ж такого я там написав. Надворі знову прогриміло, в небі коротко спалахнула блискавка, але я гадав, що гроза поки ще доволі далеко.

Поки він читав, я роздивився речі на столі. Там лежав мій «Таймекс», єдине, що мені чомусь не повернули разом з рештою моїх особистих речей, коли ми йшли з коп-шопу. Там лежали окуляри в роговій оправі. Я взяв їх і приміряв. Лінзи виявилися простим склом. Там лежав ключ з порожнім жолобком, без зазубнів. Конверт, судячи з товщини, з тисячею баксів вживаними двадцятками й п’ятдесятками. Сіточка для волосся. І біла уніформа з двох предметів: штани і куртка. Бавовняна тканина здавалася такою ж хирлявою, якою, за словами Гості, була моя історія.