Слава ЗСУ!

- Які гарні у вас двері, - сказала вона темноволосій жінці, що відкрила на її стукіт. - Чий це замок?

- Так нічий. Сама я бачила тільки один - Данфорт, що біля гавані. Цей намальований, я з голови, вигадала. Драконів же я теж ніколи не бачила, і грифонів, і єдинорогів. - Вона говорила весело, але при вигляді щита Брієни її обличчя запаморочилось. - У дитинстві матінка мені говорила, що великі нетопири вилітають з Харренхолла в безмісячні ночі і забирають поганих дітей до Божевільної Данелли, а вона з них варить юшку. Часом я чую, як вони шкребуться у віконниці. - Жінка цикнула зубом і діловито запитала: - Що замість нього малювати будемо?

Герб Тарту, поділений на чверті, рожеві і блакитні, має в собі жовте сонце і півмісяць, але Брієна після того, як її звинуватили у вбивстві, не сміла носити його.

- Ваші двері нагадали мені один старий щит, бачений у батька в збройовій. - І Брієна описала його як могла краще.

- Можу зробити прямо зараз, - кивнула жінка, - але фарба повинна просохнути. Раджу вам зайняти кімнату в «Семи мечах», а щит я вам принесу завтра вранці.

У наміри Брієни не входило ночувати в Синьому Долі, але, може бути, це й на краще. Як знати, у замку зараз лорд і чи погодиться він прийняти її. Подякувавши майстрині, вона перейшла на той бік вулиці. Вивіскою готелі служили сім дерев'яних мечів під залізною пікою. Вапно, яким вони були вибелені, сильно облупилося, але Брієна знала, що вони позначають сімох синів Даркліна, що носили плащі Королівської Гвардії, - жоден інший будинок Вестероса не міг похвалитися такою кількістю білих лицарів. Вони прославили свій рід, а тепер висять над дверима готелю. Увійшовши в загальну залу, Брієна попросила кімнату і гарячу ванну.

Господар провів її на другий поверх. Служниця з червоною рідною плямою на обличчі притягла балію і почала носити відрами воду.

- А що, Даркліни досі живуть у Синьому Долі? - запитала, сівши в балію, Брієна.

- Є у нас Дарки, я сама з них. Тут, коли плюнеш, неодмінно потрапиш у Дарка, Дарквуда або Даргула, але самих лордів Дарклінів давно вже немає. Лорд Денис, дурненький, був останнім. Чи відомо вам, що до приходу андалів вони були королями Синього Долу? По мені не скажеш, але королівська кров в моїх жилах тече. «Ваша величність, - кричать вони мені, бувало, - ще кухоль елю. Ваша величність, будьте ласкаві винести нічний горщик і приволокти хмизу, а то вогонь гасне». - Жінка зі сміхом витрусила з відра останні краплі. - Ну ось. Гаряче?

- Зійде. - Вода була ледь тепла.

- Я б ще принесла, та вона виллється через край. Дуже вже велика.

Або діжка у вас замала. У Харренхоллі ванни величезні і вирубані з каменю. В купальні від води пар стоїть, і Джеймі йшов у цьому пару голяка - напівмрець напівбог. Брієна залилася фарбою, згадавши, як він заліз у її ванну. Схопила шматок лужного мила і стала терти під пахвами, намагаючись уявити собі обличчя Ренлі.

Якось вимившись, поки вода остаточно не охолола, вона вбралася в той же одяг і підперезалась мечем, але кольчугу і шолом одягати не стала, щоб не лякати мешканців Данфорта. Біля воріт замку стояли вартові в шкіряних колетах з емблемою бойових молотів, схрещених поверх білого косого хреста.

- Я хочу поговорити з вашим лордом, - сказала Брієна.

- Голосно ж вам доведеться кричати, - засміявся один, а другий пояснив:

- Лорд Ріккер поїхав в Дівочий Ставок з Рендиллом Тарлі. А наглядати за леді Ріккер і дітлахами залишив каштеляна, сіра Руфуса Лека.

До Лека її всеж провели. У сіра Руфуса, сивобородого здорованя, бракувало лівої ноги.

- Вибачте, що не встаю, - сказав він. Брієна пред'явила йому свою грамоту, але він, не вміючи читати, відіслав гостю до літнього мейстера з плямами на лисині і жорсткими рудими вусами.

Почувши ім'я «Холлард», мейстер насупився.

- Скільки разів мені ще співати ту саму пісню? Моє обличчя видає мене , вирішила Брієна.

- Думаєте, ви перша, хто шукає Донтоса? Скоріше вже двадцять перша. Днями тут побували золоті плащі у справі про вбивство короля, з папером від лорда Тайвіна. А у вас є?

Брієна показала йому свою, з печаткою та дитячої підписом Томена. Мейстер довго хмикав, розглядаючи друк, і нарешті повернув папір Брієні.

- Гаразд ніби. - Він сів на високий табурет і вказав Брієні на інший. - сіра Донтоса я не знаю. З Синього Діла він поїхав ще дитиною. Колись Холларди були славним родом. Знаєте їх герб? Поперечні смуги, червоні і рожеві, з трьома золотими коронами, на блакитному полі. Троє Дарклінів, тутешніх королів Століття Героїв, були одружені на дівчатах з дому Холлардів. Пізніше це маленьке королівство перестало існувати, але Даркліни залишилися, і Холларди продовжували служити їм... навіть у пору заколоту. Знаєте його історію?