Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Бійцівський клуб

Мій бос у відпустці. Надіслав мені електронного листа і щез. За два тижні маю підготувати офіційний звіт. Підготувати залу для нарад. Кінці з кінцями позводити. Оновити резюме. Щось таке. Вони готують на мене справу.

Я — Повнісінька Відсутність Подиву Джо.

Я був геть жалюгідним.

Я знімаю слухавку, а там Тайлер, і він каже: «Виходь надвір, на парковці на тебе чекають якісь хлопці».

Питаю, хто вони?

— Вони чекають, — каже Тайлер.

Відчуваю запах бензину на руках.

Тайлер продовжує:

— Вийди на дорогу. Вони на машині. На «кадиллаку».

Я ще сплю.

Тобто я не впевнений, чи Тайлер мені не сниться.

Чи, може, я — сон Тайлера.

Відчуваю запах бензину на руках. Навколо порожньо, тож я підводжуся і йду на парковку.

Один хлоп із бійцівського клубу займається машинами, то він і припаркувався біля бордюру на чиємусь чорному «корніші», і все, що мені лишається, — дивитись на цей величезний чорно-золотий портсигар, що має мене кудись завезти. Той хлоп-механік виходить із машини, каже мені не перейматися: він помінявся номерами з іншою машиною на довготривалій стоянці в аеропорту.

Механік з бійцівського клубу каже, що може завести будь-що. Два звитих дротики з колонки керма. Доторкнись ними одне до одного, і замкнеш соленоїд стартера — машинаготова для прогулянки.

Або можеш підібрати код ключа через дилера.

На задньому сидінні — три космічні мавпочки в чорних сорочках і чорних штанях. Не бачу зла. Не чую зла. Не мовлю зла.

Я питаю: то де Тайлер?

Механік з бійцівського клубу стоїть біля відчинених дверцят «кадиллаку», мов особистий водій.

Він високий, кістки та шкіра, нагадує телеграфний стовп.

Кажу, ми з ним зустрінемось?

Межи передніх сидінь на мене чекає святковий торт із незапаленими свічками. Я сідаю. Ми ідемо.

Уже за тиждень відвідувань бійцівського клубу керуєш машиною на максимально допустимій швидкості. Може, кал у тебе другий день чорний від внутрішніх крововиливів, але ти незворушний. Інші машини їдуть навколо тебе. Виструнчуються у хвіст. Водії тобі тицяють факи. Незнайомці ненавидять тебе. Геть нічого особистого. Після бійцівського клубу розслаблюєшся настільки, що тобі стає все одно. Ти навіть радіо не вмикаєш. Може, зламані ребра в тебе розходяться при кожному вдиху. Машини позаду блимають фарами. Сідає помаранчево-золоте сонце.

Механік усередині, за кермом. Святковий торт на сидінні поміж нас.

Жижки сіпає — дивитися на хлопців на штиб нашого механіка в бійцівському клубі. Кістки та шкіра, вони ніколи не здаються. Б’ються, докиїхне перетворять на котлету. Білі — мов занурені в жовтий віск скелети з татуюваннями, чорні — наче в’ялене м\'ясо, такі зазвичай тримаються разом, їх можна уявити разом на зібранні «Анонімних наркоманів». Вони ніколи не кажуть: «Стоп!». Ніби вони — сама енергія і рухаються настільки швидко, що втрачають чіткість контурів, ці хлопці відновлюються після чогось. І єдине, що вони можуть обрати, — вид смерті, тож вони хочуть померти в бійці.

Попередня
-= 60 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

  14.02.2014

Знову ж таки "4".


Додати коментар