Слава ЗСУ!

Офіціант розвертається на підборах і маршем заносить наше замовлення на кухню.

Крізь віконце на кухню кухарі показують мені великі пальці.

Марла каже:

— У тому, щоб бути Тайлером Дерденом, є свої вигоди.

Відтепер, кажу Марлі, вона має ходити за мною всюди вночі, нотувати, де я буваю. З ким бачуся. Чи не каструю когось важливого. Щось таке.

Дістаю гаманця і показую своє водійське посвідчення із моїм справжнім іменем.

Не Тайлер Дерден.

— Проте всі ж знають, що ти Тайлер Дерден, — каже Марла.

Усі, окрім мене.

На роботі ніхто не кличе мене Тайлером Дерденом. Бос називає мене справжнім іменем. Мої батьки знають, хто я насправді.

— Чому тоді, — питає Марла, — ти Тайлер Дерден для когось, але не для всіх?

Вперше, коли я зустрів Тайлера, я спав.

Я втомився, божеволів і поспішав, кожного разу, коли я сідав на літак, я мріяв про авіакатастрофу, я заздрив тим, хто вмирає від раку. Я ненавидів своє життя. Я втомився і знудився зі своєю роботою і меблями, і я не бачив, як ці речі можна змінити.

Тільки закінчитиїх.

Я почувався в пастці.

Був надто довершеним.

Надто досконалим.

Я багнув виходу зі свого дрібненького життя. Виходу з однієї порції масла і тісного літакового сидіння.

Шведські меблі.

Прикладне мистецтво.

Я взяв відпустку. Заснув на пляжі, а коли прокинувся, там був Тайлер Дерден, голий, спітнілий, весь у піску, вологе волосся спадало на обличчя.

Тайлер витягав колоди з води й відтягував їх на пляж. Він створив тінь величезної руки і всівся на долоні досконалості, створеної ним самим.

Мить — найбільше, на що ти можеш сподіватися від досконалості.

Можливо, я ніколи й не прокидався на тому пляжі.

Можливо, все це почалося, коли я насцяв на камінь Бларні.

Коли я засинаю, я насправді не сплю.

За іншими столиками планети «Denny’s» я нараховую двох, трьох, чотирьох, п’ятьох хлопів із почорнілими вилицями чи зламаними носами, що усміхалися мені.

— Ні, — каже Марла, — ти не спиш.

Тайлер Дерден — окрема створена мною особистість, і зараз він намагається відібрати моє життя.

— Зовсім як матір Тоні Перкінса в «Психо»[35],— каже Марла. — Це так круто. У кожного свої мухи в голові. Якось я зустрічалася з хлопцем, котрому постійно було замало пірсингу в тілі.

Бути мною, кажу, — це коли я засинаю, Тайлер зривається із моїм тілом і моїм побитим обличчям і коїть якийсь злочин. Наступного ранку я прокидаюся вщент розбитим і впевненим, що взагалі вночі не спав.

Наступної ночі, кажу, я ляжу раніше.

Наступної ночі Тайлер керуватиме тілом трохи довше.

Щоночі я лягатиму все раніше й раніше, Тайлер керуватиме тілом все довше і довше.