Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Біле Ікло

Воно поволі пробиралося між кущами, коли нараз почуло різкий сердитий крик. Щось жовте майнуло йому перед очима. Це шмигнула вбік ласиця. Вона була маленька, і вовченя її не злякалось. Потім майже під ногами воно побачило й зовсім малесеньку, на кілька дюймів зростом, живу істоту — ласеня, що так, само, як і вовченя, вилізло шукати пригод. Мале хотіло було втекти, але вовченя перекинуло його лапою. Ласиця голосно, скрипуче запищала. У ту ж мить перед очима йому знову промайнула жовта пляма. Воно почуло лютий крик, щось дошкульно вдарило його по голові, гострі зуби ласиці-матері вп’ялися йому в шию.

Заскавучавши, воно відскочило назад, а ласицд схопила своє дитинча й зникла в гущавині. У нього дуже боліла шия, але ще більше мучила його образа, і воно сиділо й жалібно квилило. Така маленька ця мати ласиця, а така сердита! Воно ще не знало, що маленька ласиця — найлютіший, найстрашні-

ший і наймстивіший з усіх хижаків Пустелі. Та скоро йому довелось переконатись у цьому на власній шкурі.

Воно ще квилило, коли ласиця-мати знову з’явилась перед ним. Тепер ласеня було в безпеці, і вона не кинулась відразу, а підкрадалася обережно. Вовченя мало час розгледіти її худе гадюче тіло й високо підняту голову, також подібну до гадючої. У відповідь на різкий погрозливий крик ласиці шерсть на спині у вовченяти настовбурчилась, і воно сердито загарчало. Вона підходила все ближче. І не встигло вовченя оком моргнути, як раптом худе жовте тіло на мить зникло в нього з-перед очей, і ласиця вчепилась йому в горло так, що її зуби дістали аж до м’яса.

Воно гарчало і хотіло відбиватись, але ще було дуже мале, це був його перший вихід у світ, і тому його гаркіт перейшов у жалібне скавучання, а охота битись — у бажання втекти. Проте ласиця не випускала його. Висячи йому на шиї, вона силкувалася дістати зубами вену, де пульсувало життя. Ласиця любила кров і воліла пити її просто з горла живих тварин.

Сіре вовченя загинуло б і повість про нього лишилася б ненаписана, якби не примчала через кущі вовчиця. Ласиця одразу випустила його і блискавкою кинулась до горла вовчиці, але не влучила й схопилась тільки за щелепу. Вовчиця, трусонувши головою, підкинула ласицю високо в повітря. Щелепи вовчиці на льоту схопили її тонке жовте тіло, і ласицю спіткала смерть на гострих зубах ворога.

Новий напад материнської ніжності був нагородою вовченяті. Знайшовши його, мати, здається, раділа ще більше, ніж воно, що знайшлося. Вона ніжно штурхала його носом, пестила і зализувала рани від зубів ласиці. А потім мати й вовченя удвох ізжерли кровопивцю, вернулися в печеру й лягли спати.

Розділ V

ЗАКОН поживи


Вовченя розвивалося швидко. Два дні спочивало воно, тоді знову вилізло з печери. Воно знайшло ласеня, чию матір вони з’їли вдвох із вовчицею, і його послало туди ж. Цього разу воно не заблукало, а втомившись, натрапило на дорогу в печеру, повернулось додому й заснуло. З кожною дниною воно заходило все далі й далі.

Воно навчилося розраховувати свою силу й слабкість, почало розуміти, коли бути сміливим, а коли обережним. Хоча взагалі воно вибирало обережність, і тільки зрідка, запевнившись у собі, давало волю пожадливості й люті.

Воно ставало справжнім бісеням, коли натрапляло на заблудлу куріпку, і ніколи не пропускало нагоди сердито загарчати на цокання білки, що її воно вперше побачило на засохлій сосні. І варто йому було тільки побачити якусь пташку, подібну до тієї, що так боляче подзьобала йому носа, як тут-та-ки його проймала дика злість.

Проте бувало й так, що навіть ті пташки не справляли на нього ніякого враження, а це тоді, коли воно відчувало себе в небезпеці від якихось інших хижаків. Йому добре дався втямки яструб, і, вгледівши, як сунула по землі його тінь, воно хутенько забивалось у перший-ліпший кущ. Тепер воно не перехитувалось, не розчепірювало ніг, — хода його стала легка й обережна, як у матері, й рухалось воно, здавалося, зовсім без напруження, із непомітною на око швидкістю.

Щодо полювання, то це тільки напочатку доля йому всміхнулася. Семеро куріпченят і маленька ласиця — оце й уся його здобич. Одначе бажання вбивати зростало в ньому щодень, і воно плекало в собі голодну мрію зловити колись оту білку, що своєю тріскотнею завжди сповіщала всіх звірят про його наближення. Але як пташки літають у повітрі, так білки вміють стрибати по деревах, і воно могло тільки сподіватись, що колись упіймає білку на землі, непомітно до неї скравшись.

Попередня
-= 23 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!