Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Блакитний карбункул

Блакитний карбункул

Я навідав мого друга Шерлока Холмса на третій день Різдва — привітати його зі святом. Він сидів у своєму червоному халаті на канапі у вільній позі, праворуч від нього, але так, щоб можна було дістати, височіла підставка для люльок, поряд — купа зім’ятих ранкових газет, які він, очевидно, проглядав. Біля канапи стояло крісло, і на краю його бильця висів виношений, заяложений капелюх, який, до того ж, у кількох місцях світив дірками. Лупа й пінцет на кріслі засвідчували, що Холмс ретельно вивчав цей капелюх.

— Бачу, ви зайняті,— промовив я.— Я, мабуть, невчасно?

— Навпаки, вчасно,— відказав Холмс,— я радий, що маю друга, з яким можна обговорити підсумки своїх спостережень. Справа вельми незначна, але,— він тицьнув пальцем у старий капелюх,— з оцим пов’язано деякі події, не позбавлені інтересу і навіть повчальності.

Я вмостився в Холмсовому кріслі й простяг руки до вогню — камін горів, бо надворі стояв мороз, і на шибках наріс товстий шар льоду.

— Хоч цей капелюх і непоказний,— зауважив я,— але, гадаю, він причетний до жахливої історії і є ключем, що допоможе нам розкрити якусь таємницю та покарати злочинця.

— Ні, ні,— засміявся Холмс,— тут не злочин, а лише один з тих химерних випадків, що завжди трапляються там, де чотири мільйони чоловік штовхають один одного на площі в кілька квадратних миль. У цьому величезному людському вуликові можна чекати якої завгодно комбінації подій, безлічі загадкових та химерних ситуацій, але нічого злочинного в усьому тому немає. Ви знаєте Петерсона, посильного?

— Знаю.

— Цей трофей — його.

— Це його капелюх?

— Ні, ні, він знайшов його. Власник невідомий. Прошу вас дивитись на цей капелюх не як на старе дрантя, а як на інтелектуальну проблему. А тепер про те, як він сюди потрапив. Капелюх прибув на перший день Різдва в товаристві добряче вгодованої гуски, яка, зрозуміло, смажиться в цю мить у Петерсона. А факти такі. Близько четвертої години ранку, на Різдво, Петерсон — ви знаєте, він дуже чесний чоловік,— повертався додому з гулянки по Тоттенхем-Корт-роуд. У світлі газового ліхтаря він побачив, що попереду, трохи похитуючись, іде високий на зріст чоловік і несе перекинуту через плече білу гуску. На розі Гудж-стріт на перехожого напали хулігани, зчинилася бійка. Один з напасників збив у нього капелюха, а він, захищаючись, розмахнувся палицею і розбив вітрину в крамниці у себе за спиною. Петерсон кинувся вперед на допомогу незнайомцеві, але той, злякавшись, що розбив скло, й забачивши людину в уніформі, яка бігла до нього, кинув гуску, наліг на ноги і зник у лабіринті вуличок позаду Тоттенхем-Корт-роуд. Хулігани теж розбіглися, побачивши Петерсона. Отже, за ним залишилося поле бою, а також подертий капелюх і чудова різдвяна гуска.

— Яку Петерсон, безперечно, повернув її власникові?

— Ось у тім-то й заковика, дорогий друже. Правда, на картці, прив’язаній до лівої лапки гуски, написано: «Для місіс Генрі Бейкер», а на підкладці капелюха можна розібрати ініціали: «Г. Б.». Але в нашому місті кілька тисяч Бейкерів і кілька сот Генрі Бейкерів, отже повернути одному з них загублену власність — нелегка справа.

— Що ж зробив Петерсон?

— У перший день Різдва він приніс мені капелюха й гуску, знаючи, що мене цікавлять навіть найнезначніші загадки. Гуску ми тримали аж до сьогоднішнього ранку, поки стало ясно, що хоч мороз немалий, її все ж таки краще не гаючись з’їсти. Хто її приніс, той і забрав, і з гускою сталося те, що їй і судилося, а в мене залишився капелюх джентльмена, який загубив свій святковий харч.

— Він не давав оголошення в газеті?

— Ні.

— То як ви можете дізнатися, хто це?

— Лише шляхом умовиводів.

— На підставі цього капелюха?

— Саме так.

— Ви жартуєте! Про що ви можете дізнатись, роздивляючись цей старий, виношений фетр?

— Ось лупа. Вам відомий мій метод. Що ви скажете про власника цього капелюха?

Я взяв капелюх у руки й безнадійно глянув на нього. Звичайнісінький собі круглий чорний капелюх — твердий і незручний. Шовкова підкладка колись була червона, а тепер зовсім зблякла й полиняла. Фабричної марки не видно; як і сказав Холмс, ініціали «Г. Б.» написано збоку нерівними літерами. На крисах світились дірочки для резинки, але самої резинки не було. А взагалі капелюх дуже пом’ятий, брудний, із плямами, хоча впадало в око, що плями ці пробували приховати, замазавши їх чорнилом.

— Нічого в ньому не бачу,— сказав я, повертаючи капелюх своєму другові.

— Навпаки, Вотсоне, ви бачите все. Проте ви не робите висновків з того, що бачите. Ви надто боязкі в своїх умовиводах.

Попередня
-= 1 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!