Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Борва мечів

Наступного ранку вони залишили битий шлях і рушили полями. Рвучко дмухав вітер, вихорив брунатне листя навколо кінських копит, зате хоч дощ нарешті припинився. Коли з-за хмари вигулькнуло сонце, то засяяло так яскраво, що Ар’я мусила накинути каптура, щоб не засліпитися.

Зненацька вона дещо усвідомила і натягнула повід.

— Ми їдемо не в той бік!

Гендрі застогнав:

— Що таке? Знову той клятий мох?

— На сонце подивися! — відказала вона. — Ми прямуємо на південь!

Ар’я шарпнула мапу з сакв, щоб показати, про що йдеться.

— Не треба нам було залишати Тризуб. Ось поглянь. — І розкотила мапу на коліні. На неї тепер дивилися усі. — Водоплин отут, між річками!

— Тут таке діло, — мовив Джак-Щасливець, — ми й самі знаємо, де Водоплин. Бували.

— Але ти зараз їдеш не до Водоплину, — прямо і відверто буркнув Лим.

«А була ж майже на місці» — подумала Ар’я. — «Хай би тоді забрали коней. Решту шляху подолала б пішки, не розсипалася.» Вона згадала свій сон і вкусила губу.

— Та не дивися ти вовком, дитинко, — мовив Том Семиструнний. — Ніхто тобі нічого не заподіє, слово честі.

— Якої ще честі — честі брехуна?

— Ніхто не брехав, — відказав Лим. — Ми тобі нічого не обіцяли. Бо самі ніколи не знаємо наперед, що з ким буде.

Але Лим не очолював загін, та й Том теж. За ватажка тут був тирошієць Зеленоборід, і Ар’я обернулася до нього.

— Відвезіть мене до Водоплину, отримаєте нагороду! — зробила вона відчайдушну спробу.

— Слухай-но, малеча, — відповів Зеленоборід, — коли селюк ловить звичайну білку, то патрає її та кидає до казана. А коли знаходить серед гілля золоту, то несе її до свого князя, якщо не дурний. Бо дурний потім тричі пошкодує, що не поніс.

— Я не білка! — розсердилася Ар’я.

— Авжеж білка! — засміявся Зеленоборід. — Мала золота вивірка, що їде до князя-блискавки, хоче вона того чи ні. А він уже хай вирішує, що з тобою робити. Можу ручитися, князь сам відішле тебе до паніматки. Саме так, як ти хотіла.

Том Семиструнний кивнув.

— Таки-так, князь Берік — він такий. Він учинить з тобою по правді, ось побачиш.

«Князь Берік Дондаріон.» Ар’я пригадала усе, що чула про нього у Гаренголі від ланістерівців та Кровоблазнів. Берік-чугайстер, хазяїн лісу. Берік, якого вбивав Варго Хап, а перед ним — пан Аморі Лорх, а ще двічі — Гора-на-Коні. «Якщо він не відішле мене додому, я його теж вб’ю.»

— Навіщо мені до князя Беріка? — спитала вона стиха.

— Ми відвозимо до нього всіх наших шляхетних бранців, — відповів Анжей.

«Бранців.» Ар’я глибоко вдихнула, щоб заспокоїти думки. «Спокійна, мов тиха вода.» Вона зиркнула на розбійників, що сиділи верхи, і обережно розвернула голову свого коня. «А тепер — стрімка, мов змія» — подумала вона, щосили вдарила п’ятами боки огиря, ринула просто між Зеленобородом та Джаком-Щасливцем і встигла ще вхопити краєм ока злякане обличчя Гендрі, коли його кобила поспіхом забиралася з дороги. А тоді ще мить — і ось вона вже щосили летить полем.

На північ, на південь, на схід чи захід — тепер байдуже. До Водоплину вона якось дістанеться потім, а зараз аби лише здихатися їх усіх. Ар’я нахилилася у сідлі й пустила коня учвал. Позаду лаялися розбійники, гукали до неї, щоб поверталася. Вона спробувала не чути їхніх голосів, відкинути їх від себе, але зиркнула за плече і побачила, що за нею женуться четверо: Анжей, Гарвін та Зеленоборід біч-обіч один одного, і Лим далеко позаду, ляпаючи жовтим кобеняком за плечима.

— Скачи, конику! — мовила вона до коня. — Прудко, мов сарна!

Ар’я неслася потемнілими, вкритими бур’яном полями, крізь траву заввишки до пояса і купи старого листя, яке розліталося навсібіч від вітру, що здіймав кінь, проносячись мимо. Ліворуч був ліс, помітила вона краєм ока. «Там можна від них відірватися.» З одного боку поля біг сухий рів, але його вона перескочила, навіть не стишивши кроку. А тоді пірнула в купу в’язів, тисів та берізок. Швидко озирнувшись, вона побачила, що Анжей та Гарвін не відстають, але Зеленоборід муляється далеко позаду, а Лим зовсім зник з очей.

— Швидше! — заохотила вона коня. — Ти ж можеш! Хуткіше!

Вона проскочила між двох в’язів і навіть не зупинилася роздивитися, з якого боку в них росте мох. Перестрибнула гнилий стовбур, оминула велетенську купу вітролому, з якої на всі боки стирчало зламане гілля. Тоді видерлася вгору невисоким схилом, спустилася униз іншим — сповільнюючи й прискорюючи крок, викресуючи іскри з кременів під копитами. На вершині пагорба Ар’я знову обернулася. Гарвін перегнав Анжея, та обидва відстали не набагато. Зеленоборід виднівся позаду — схоже, втомився від погоні.

Попередня
-= 107 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Макс 28.11.2018

Просто дякую вам за цей переклад. Чарівний стиль, і наче вже давно знайомі події, але в
такій версії надзвичайно приємно прочитати ще раз.


Додати коментар