Слава ЗСУ!

— Осьде вони. — Кразнис подивився на Місандею. — Скажи, що вони усі належать їй… якщо вона може заплатити.

— Вона може, — відповіла дівчинка.

Пан Джораг рикнув наказ, і наперед винесли купецькі товари. Шість пакунків тигрових шкур, три сотні сувоїв коштовного шовку. Глеки шапрану, глеки мира, глеки перцю, куркуми, курдимону, оніксова личина, дванадцять нефритових мавп, невеликі барильця червоного, чорного та зеленого чорнила, скринька рідкісних чорних аметистів, скринька перлів, барило оливок, набитих особливими хробаками, тузінь барил солоної печерної риби, великий мідний гонг із довбнею для биття, сімнадцять очей зі слонової кістки, здоровезна скриня книжок, написаних мовами, яких Дані не розуміла. І ще, і ще, і ще. Її люди усе складали перед невільникарями.

Поки викладалася платня, Кразнис мо’Наклоз пошанував гостю кількома порадами про поводження з військом.

— Наразі вони ще зелені, — казав він через Місандею. — Скажи вестероській хвойді, що розумно буде якомога швидше спробувати їх у бою. Тут і там знайдеться багато невеличких міст, які саме чекають своєї години. Здобич, яку вона візьме, уся дістанеться їй, бо Неблазні не мають хіті ані до золота, ані до коштовних каменів. А якщо вона візьме бранців, то кілька Неблазних зможуть доправити їх до Астапору, і тут ми купимо здорових за добру ціну. Хтозна — може, за десять років якісь із тих хлопчиків, що вона надішле нам, самі стануть Неблазними. І усім буде з того зиск та добробут.

Нарешті для великої купи вже не лишилося товарів. Її дотракійці знову скочили на коней, а Дані мовила:

— Це усе, що ми змогли привезти. Решта чекає на кораблях — ще вельми чимало перлів, вина і чорного рижу. Самі кораблі також ваші. Отже, лишається віддати тільки…

— …дракона! — скінчив Граздан-гостробородий, що так-сяк говорив посполитою.

— Він чекає на вас.

Пан Джораг і Бельвас пішли разом з нею до ношів, де Дрогон із братами грілися на сонечку. Джихікі відчепила один кінець ланцюга і віддала його Дані. Коли вона смикнула, дракон підняв голову, засичав і розгорнув крила кольорів ночі та крові. Кразнис мо’Наклоз широко вишкірився, коли на нього впала їхня тінь.

Дані передала невільникареві кінець Дрогонового ланцюга. Кразнис навзамін віддав їй батога. Його руків’я було зроблене з чорної драконової кістки, примхливо різьблене і викладене золотом. З руків’я звішувалося дев’ять довгих шкіряних ремінців, кожен з яких мав на кінці визолочений пазур. Золота маківка мала подобу жіночої голови з загостреними зубами слонової кістки.

«Персти гарпії» — так цей батіг називав Кразнис. Дані покрутила його в руці. «Сам легесенький, а несе в собі такий величезний тягар.»

— То виходить, справу зроблено? Тепер вони належать мені?

— Саме так, — погодився Кразнис і рішуче смикнув за ланцюга, щоб витягти Дрогона з ношів.

Дані сіла на срібну. Серце щосили калатало у грудях. Нею заволодів відчайдушний страх. «Невже так учинив би мій брат?» Вона спитала себе, чи так само калатало серце в Раегара, коли той побачив на іншому березі Тризуба військо Узурпатора з прапорами, що віяли за вітром.

Вона стала у стременах і здійняла «персти гарпії» над головою, аби їх бачили усі Неблазні.

— УГОДУ УКЛАДЕНО! — заволала вона, скільки вистачило сили у легенях. — ВИ ТЕПЕР МОЇ!

Дані вдарила кобилу п’ятами і зачвалувала вздовж першого ряду, не опускаючи «перстів».

— ТЕПЕР ВИ НАЛЕЖИТЕ ДРАКОНОВІ! ВАС КУПЛЕНО, ЗА ВАС ПЛАЧЕНО! УГОДУ УКЛАДЕНО!

Краєм ока вона побачила, як старий Граздан рвучко повернув сиву голову. «Почув, що я говорю валірійською.» Інші невільникарі не слухали, а скупчилися навколо Кразниса і вигукували поради. Хоч астапорець смикав ланцюга скільки було сили, Дрогон вилізати з ношів не бажав. З відкритого рота курився сірий дим, довга шия скручувалася і випростувалася — дракон клацав зубами просто купцеві у обличчя.

«Настав час перетинати Тризуб» — подумала Дані, крутнулася на срібній та рушила назад. Кревноїзники присунулися ближче.

— Бачу, важкувато вам із ним ведеться, — зауважила вона.

— Та ж він не слухається! — гарикнув Кразнис.

— І недарма. Дракон — не раб.

З цими словами Дані щосили ляснула батогом невільникареві поперек обличчя. Кразнис заверещав і відсахнувся. Щоками в напахчену бороду потекла кров — «персти гарпії» одним ударом пошматували йому мармизу на клапті. Але Дані не зупинилася навіть на мить, щоб роздивитися криваву руїну його обличчя.

— Дрогоне! — проспівала вона гучно і солодко, забувши про усі страхи. — Дракарис!

Чорний дракон випростав крила і заревів.