Слава ЗСУ!

— Мені дванадцять! — уголос збрехала Ар’я. — Захочу, то й буду лицарем! І тебе уб’ю, лишень ножа свого в Лима заберу!

Від згадки про відібраний ніж вона і досі сердилася на здорованя.

— То жалійся своєму Лимові, не мені. А краще підібгай хвоста і тікай. Тобі не казали, що хорти роблять вовкам?

— Наступного разу я тебе вб’ю. І брата твого теж!

— Е ні! — Його чорні очі звузилися. — Оцього мені не смій.

Він обернувся до князя Беріка.

— А ти ще мого коня зроби лицарем. Він ніколи не сере посеред панських палат. І своїх копитами не хвицяє… ну майже. Як на мене, давно заслужив, щоб його висвятили. Хіба що ти надумався і його вкрасти — тоді, мабуть, не висвятиш.

— Краще сідай на свого коня і забирайся звідси, — грізно пробурчав Лим.

— Я піду, як віддадуть моє золото. Ваш власний бог сказав, що я невинний…

— Господь Світла подарував тобі життя! — заперечив Торос Мирійський. — Але не проголошував відродженим Баелором Блаженним.

Червоний жрець оголив меча. Ар’я побачила, що Джак і Меріт зробили те саме. Князь Берік досі тримав у руці того меча, яким висвятив Гендрі. «Може, хоч цього разу його нарешті вб’ють.»

Вуста Хорта знову смикнулися.

— Та ви — звичайнісінькі злодюги!

У відповідь на нього визвірився Лим.

— Твої друзяки-леви приходять до якогось села, забирають усі харчі та срібло, а тоді кажуть, що вони — заготівельники хуражу для війська. Вовки теж таке роблять. То чому нам не можна? Тебе ніхто не грабував, собако. Твоє золото заготували для нашого війська!

Сандор Клеган роздивився уважно кожне обличчя, наче намагався усіх міцно запам’ятати. Потім вийшов у темряву під дощ, звідки прийшов, не сказавши ані слова. Розбійники почекали, дивуючись, але нічого не відбувалося.

— Подивлюся, що він зробив нашим вартовим. — Гарвін сторожко визирнув крізь двері, перш ніж вийти — перевіряв, чи не ховається Хорт надворі, чекаючи на здобич.

— Відки той сучий син узяв стільки золота? — запитав Лим Лимонний Сіряк, аби не мовчати, надувшись.

Анжей здвигнув плечима.

— Переміг у турнірі Правиці. У Король-Березі. — Лучник вишкірився. — Я собі теж нівроку гаманця виграв, та потім зустрів Данусю, Яспусю і Алаяйю. Вони мене навчили, як смакують смажені лебеді та купіль з вертоградського вина.

— То ти що, просцяв геть усе? — зареготав Гарвін.

— Чого ж усе? Оці чоботи купив, і оцього кинджала. Бач, який ловкий.

— А міг би купити шмат землі та зробити одну з тих лебединих дівчаток чесною жінкою, — мовив Джак-Щасливець. — Виростив би собі добрячий врожай ріпи та добрячий виводок синочків.

— Та Воїн мене збав! Змарнувати усе золото на ріпу?!

— А я ріпу полюбляю, — зажурився Джак. — От зараз би трохи з’їв — якби хтось зварив та добре потовк.

Торос Мирійський на балачки не зважав.

— Хорт втратив дещо більше, ніж кілька гаманів золота, — міркував він уголос. — Він втратив свого господаря і конуру на псярні. До Ланістерів йому вороття нема, Молодий Вовк його ніколи не прийме, а про рідного брата годі й казати. Здається мені, те золото було усе, що йому лишилося на світі.

— Дідько б його вхопив! — буркнув Гачок-Мірошник. — Ось побачите, прийде і переріже нас уві сні.

— Е ні. — Князь Берік сховав меча до піхов. — Сандор Клеган радо повбивав би нас усіх, але не уві сні. Анжею, на ранок рушай позаду валки разом із Безбородим Диком. Якщо побачите, що Хорт і доти нас винюхує, вбийте під ним коня.

— Та в нього ж добрий кінь, шкода його! — заперечив Анжей.

— Еге ж, — погодився з ним Лим. — Якщо когось убивати, то це його підлого вершника. Кінь нам самим стане у пригоді.

— Лим вірно каже, — додав Заруб. — Дозвольте, пане князю, виростити на собаці кілька пір’їн — хай трохи охолоне.

Але князь Берік захитав головою.

— Клеган здобув собі право на життя під печерним пагорбом. Я не можу його свавільно відібрати.

— Пан князь каже мудро, — звернувся Торос до решти. — Адже суд двобоєм, браття — це річ свята і непорушна. Ви чули, як я молився до Ра-Гльора, щоб наш Господь учинив правдивий суд, і ви бачили, як його вогненний палець зломив меча князя Беріка, коли пан князь вже хотів скінчити герць одним ударом. Це був знак, що Господь Світла ще не відпускає Джофріного Хорта від його земного клопоту.

Гарвін скоро повернувся до броварні.

— Гребинога спить, аж хропе. Але йому нічого не зробилося.

— Зробиться, як мені до рук попаде, — загарчав Лим. — Я йому другу дірку в сраці проколупаю! З-за нього нас могли тут усіх повбивати!

Тієї ночі усі почувалися незатишно, знаючи, що десь там у пітьмі, зовсім недалечко, никає Сандор Клеган. Ар’я згорнулася клубочком коло вогню, угрілася в затишку, та сон ніяк не приходив. Тоді вона витягла монету, яку подарував їй Якен Ха-Гар, і міцно затиснула у кулаку, схованому під кирею. Тримаючи монету, вона почувалася сильнішою, бо згадувала привида Гаренголу і часи, коли уміла вбивати самим тільки шепотом.