Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Борва мечів

— Джоне! — заволав Глухий Дик своїм чудернацьким голосом. — Зброярня!

Джон побачив дичаків на її даху. Один тримав смолоскипа. Дик вигулькнув з прогалини між зубцями, аби узяти точний приціл, підсмикнув арбалета до плеча і з тумканням випустив стрілу по чоловікові зі смолоскипом, але схибив.

Стрілець унизу виявився влучнішим.

Фолярд не видав ані звуку, лише перекинувся уперед зі стіни. До дворища унизу було з півтора десятки сажнів. Джон почув глухий удар, визирнув з-за солом’яного вояка, намагаючись знайти очима, звідки прилетіла стріла. Стоп за десять від мертвого Дика Фолярда він помітив шкіряного щита, розкошланого кобеняка, шапку рясного рудого волосся. «Поцілована вогнем» — подумав він, — «щасливиця». Джон підняв лука, та пальці не хотіли розтискатися, і вона зникла так само миттєво, як з’явилася. Він крутнувся, лаючись, і натомість випустив стрілу по дичаках на даху зброярні. Але схибив і по них.

До того часу стайні вже горіли; зі стійл вибивався чорний дим, летіли жмути палаючого сіна. Коли завалився дах, полум’я вистрибнуло вгору та заревло так гучно, що й рогів теннів не стало чути. П’ять десятків теннів саме крокували королівським гостинцем у щільній батові, здійнявши щити над головами. Інші вже вдиралися до замку крізь городи, крізь викладений плитняком двір, повз старий сухий колодязь. Троє прорубалися крізь двері помешкань маестра Аемона у дерев’яній вежі під крукарнею. Нагорі Мовчазної Башти шаленів бій — мечі проти спижевих сокир. Але головне відбувалося не там. «Танцюристи не стоять на місці» — майнула в Джона думка. Він пошкандибав до Шовкуна, вхопив того за плече і заволав:

— Гайда зі мною!

Разом вони перейшли до північної огорожі, де Король-Башта дивилася на браму та нашвидкуруч зляпаний Доналом Нойє вал із колод, барил та мішків збіжжя. Тенни були просто попереду, наче на долоні. Вони мали на собі шоломці без заборол, довгі шкіряні сорочки з нашитими спижевими бляхами. Багато з них тримали спижеві сокири, хоча кількоро вимахували кам’яними. Ще більше мали собі за зброю короткі списи з вістрями у подобі листків, що виблискували червоним при світлі палаючої стайні. Йдучи приступом на вал, тенни верещали щось прадавньою мовою, тицяли списами, змахували сокирами, однаково байдуже проливаючи збіжжя з мішків та кров з людей. А тим часом на них дощем сипали стріли з луків та арбалетів стрільців, яких Донал Нойє поставив на сходах.

— Що нам робити?! — закричав Шовкун.

— Бити-вбивати! — вигукнув Джон у відповідь, тримаючи в руці чорну стрілу.

Жоден лучник не міг і мріяти про кращу ціль. Коли тенни ринули на приступ валу, то обернулися спиною до Король-Башти. Вони саме лізли через мішки та барила до людей у чорному, коли Джон та Шовкун одночасно випустили стріли. Так вийшло, що обоє обрали собі одну ціль: щойно тенн досяг верхівки валу, як лучна стріла виросла в нього з шиї, а арбалетна — зі спини між лопаток. За пів-удару серця в живіт йому пхнули меча, скидаючи назад, на іншого тенна. Джон сягнув до сагайдака по стрілу — там знову було порожньо. Шовкун тим часом натягував арбалета. Джон лишив його і пішов по стріли, та не встиг зробити і трьох кроків, як ляда розчахнулася за пів-сажня від нього. «От халепа! Зламали двері, а я й не почув.»

Та гадати, як це сталося, розмірковувати чи кликати на допомогу часу не лишилося. Джон кинув лука, сягнув за плече, висмикнув Пазур із піхов і завдав удару по першій голові, що з’явилася з нутрощів башти. Спиж не міг рівнятися з валірійським булатом — удар пройшов скрізь теннів шолом і глибоко занурився у череп. Нападник полетів туди, звідки з’явився, та з вигуків Джон зрозумів, що там мають бути ще люди. Він хутко відступив і покликав Шовкуна; наступний, хто визирнув з башти, отримав важку стрілу в щоку і теж упав.

— Олію! — гукнув Джон.

Шовкун кивнув. Удвох вони схопили товсті повстяні килимки, які лишили коло вогню, підняли важкого казана гарячої олії та перекинули його у ляду на теннів. Знизу залунав такий жахливий вереск, якого Джон, мабуть, не чув ніколи. Шовкун перемінився обличчям — ось зараз виблює. Джон ногою захряснув ляду, поставив згори важкого чавунного казана і щосили струснув миловидого південського хлопця за плечі.

— Потім харчі вивертатимеш! — заволав він. — Ходімо!

Коло зубців їх не було всього кілька мигів ока, та внизу все встигло змінитися. Тузінь чорних братчиків та кількоро чоловіків з Кротовини ще стояли нагорі між скринь та барил, але дичаки вже ринули навколо через вал і відтісняли їх назад. Джон бачив, як один устромив списа у Растове черево так, що аж підняв його вгору. Молодий Генлі загинув, а старий помирав, оточений ворогами. Бачив Джон і те, як крутився та рубав навколо себе Лехко, навіжено регочучи та перестрибуючи з барила на барило; кобеняк його ляпав полами, наче крилами. Нарешті спижева сокира влучила йому нижче коліна, і регіт перетворився на вереск, що швидко захлинувся.

Попередня
-= 340 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Макс 28.11.2018

Просто дякую вам за цей переклад. Чарівний стиль, і наче вже давно знайомі події, але в
такій версії надзвичайно приємно прочитати ще раз.


Додати коментар