Слава ЗСУ!

— У це майже ніхто не вірить! — запевнив його Сем. — Хіба що пан Алісер та його приятелі. А більшість братчиків тебе краще знає. Та й король Станіс теж розуміє, цього я певний. Бо це ж ти, не хтось інший, приніс йому Ріг Зими і полонив сина Манса Розбишаки!

— Я лише захистив Валу та немовля від ґвалту і грабунку, коли дичаки кинулися врозтіч. І тримав їх при собі, доки нас не знайшли розвідники. Нікого я не полонив! Король Станіс міцно тримає своє вояцтво в руках, це кожен бачить. Він їм дозволив узяти трохи здобичі, та я чув, що зґвалтували тільки трьох жінок, і усіх ґвалтівників уже вихолостили. А я, мабуть, як братчик Варти мав би вбивати вільний нарід, що гасав навколо. Бо, приміром, пан Алісер просторікує, що я здіймав меча лише на захист наших ворогів. І не вбив Манса Розбишаку, бо уклав з ним угоду. Так він каже.

— Так тільки він і каже, — відповів Сем. — А решта знає, що він за один.

Зважаючи на чесний рід, лицарське звання, довгі роки служби у Варті, пан Алісер Терен міг би стати одним із головних пошукачів титулу князя-воєводи. Але майже всі, кого він чимало років навчав як майстер-мечник, конче його зневажали. Так, його ім’я висунули на обрання, але Терен вийшов шостим у перший день, а на другий втратив чимало голосів, після чого відкликав себе на користь князя Яноса Слинта.

— Зате усі знають, що пан Алісер — лицар чесного родоводу, іменитий і законно вроджений, а я — байстрюк, що вбив Кворина Піврукого і ділив постіль з дикою списницею. Дехто і варгом мене кличе. Цікаво, як можна бути варгом, не маючи вовка? — Джонові вуста викривилися у гіркій усмішці. — Привид мені навіть не сниться більше. А сниться лише крипта з кам’яними королями на престолах. Інколи я чую Роббів голос, інколи — батьків, наче вони гуляють на якомусь бенкеті. Але між нами стіна, і я знаю, що мені на тому бенкеті місця немає.

«Так, бо живим нема місця на бенкетах мертвих.» Семові аж серце розривалося мовчати в таку хвилину. «Бран не мертвий, Джоне!» — волів би він закричати на весь голос. — «Він разом з друзями їде на північ на велетенському олені шукати триокого гайворона у глибинах страхолюдної пущі.» Але слухаючи подумки власні слова, Сем Тарлі починав сумніватися, чи не наснилося йому все те божевілля, чи не примарилося з лихоманки, жаху та голоду… і все ж навіть у такому разі він стрілив би, не вагаючись, якби не дав чесного слова.

Берегти таємницю він присягнувся аж тричі: уперше — самому Бранові, удруге — дивному хлопчикові Йоджену Троску, і втретє — Холоднорукому.

— Весь світ вважає малого мертвим, — сказав його рятівник, коли вони прощалися. — Хай його кістки спочивають у могилі. Нам не потрібні нишпорки на наших слідах. Присягнися, Семвеле, братчику Нічної Варти. Присягнися життям, яке ти винен мені.

Сем похнюпився, посовав ногами і мовив:

— Князя Яноса ніколи не оберуть князем-воєводою. — Чим кращим він не мав заспокоїти Джонів смуток; ба не мав і чим іншим. — Того ніколи не станеться!

— Семе, дурнику мій любий. Очі пролупи, га? Він день у день набирає голоси. — Джон відкинув волосся з очей і додав: — Може, я нічого в світі не знаю, але це знаю напевне. А тепер перепрошую. Пошукаю собі, кого мечем уперіщити.

Сем безпорадно дивився Джонові услід, а той широко крокував до зброярні та навчального двору. Останнім часом Джон Сніговій майже усі години, коли не спав, коротав саме там. Наразі замок Чорний не мав майстра-мечника: пан Єндрей загинув, а пан Алісер втратив до вишколу новачків усяку охоту. Тому Джон заходився з власної волі навчати найслабкіших новобранців: Шовкуна, Лошака, Робіна-Стрибайла з його кульгавою ногою, Арона та Емріка. Коли ж вони стояли на варті чи мали інші справи, він цілими годинами вправлявся наодинці з мечем, щитом та списом або ставав до бою проти кожного, хто мав наснагу.

«Семе, дурнику мій любий» — чув Сем слова Джона, поки повертався до маестерської вежі. — «Очі пролупи, га? Він день у день набирає голоси.» Невже це так і є? Аби стати князем-воєводою Нічної Варти, пошукач мав набрати дві третини голосів усіх присяжних братчиків. Після дев’яти голосувань упродовж дев’яти днів до двох третин ніхто навіть не наблизився. Князь Янос і справді набирав голоси, обігнавши спершу Бовена Марша, потім Отела Ярвика, та все ж досі не наздогнав пана Дениса Малістера з Тіньової Вежі або Котера Пайка зі Східної-Варти-біля-Моря. «Новим воєводою напевне ж буде хтось із них» — заспокоїв себе Сем.

Станіс поставив варту і коло маестрових дверей. Всередині панувала жарка задуха і купчилися поранені у битві: чорні братчики, люди короля і королеви. Клідас сновигав між ними з глечиками козячого молока і сон-вина. Проте сам маестер Аемон ще не повернувся з уранішніх відвідин Манса Розбишаки. Сем повісив кобеняка на кілочок і пішов допомагати. Він носив, наливав, міняв перев’язки, а у голові крутилися і не хотіли змовкати Джонові слова. «Семе, дурнику мій любий. Очі пролупи, га? Він день у день набирає голоси.»