Слава ЗСУ!

32-33. Гваланді, Сісмонді, Ланфранкі - діяльні прибічники архієпископа Руджієрі.

38. Мої малі... - Хоч у Данте всі четверо названі синами Уголіно, в дійсності він був ув'язнений разом з двома молодшими своїми синами (Гаддо і Угуччоне) і двома молодшими внуками (Ніно, на прізвисько Брігата, і Ансельмуччо), дітьми його старшого сина Гвельфо.

45. Але той сон усім серця бентежив... - тому що кожному приснився поганий сон.

80. Де наше «si»... бринить... - тобто, де розмовляють по-італійськи. 82-83. Капрайя і Горгона - острови в Тірренському морі, куди впадає Арно, в пониззі якого стоїть Піза.

86. Бо, зрадивши тебе, він замки здав. - Щоб запобігти розгромові Пізи гвельфською коаліцією, Уголіно здав три замки Флоренції і п'ять замків Луцці. За це прибічники Руджієрі проголосили його зрадником. Мабуть, Данте не бачить тут зради і вміщує Уголіно в Антенору за його боротьбу з Ніно Вісконті, розцінюючи це прагнення до єдиновладдя як зраду інтересів батьківщини. - Кара Руджієрі подвійно страшна, тому що цей зрадник батьківщини зрадив і свого спільника.

88. Мала фіванка - тобто Піза, що була заснована, за переказом, вихідцями з Фів і, подібно до Фів, терпіла від чвар своїх владик.

90. Та ще тих двох... - Ансельмуччо і Гаддо.

91. Ми вже в долину сходили... - Поети увійшли в третій пояс дев'ятого кола - Толомею. Тут караються зрадники друзів і співтрапезників. Вони вмерзли в лід, лежачи навзнак. Свою назву це коло дістало від імені Птолемея, намісника в Ієріхоні, який, запросивши до себе свого тестя, князя-первосвященика Іудеї, і двох синів його, віроломно убив їх на бенкеті (135 р. до н. є.).

105. Бо тут же пари... - В середні віки причиною вітру вважали нагрівання водяної пари сонячним промінням.

107-108. Вже скоро твої очі... - тобто побачиш, що вітер цей породжений помахами крил Люцифера.

112. Ви тягарі зніміть... - тобто зніміть крижану плівку замерзлих сліз, що наростала на очах.

118-119. Брат Альберіг. - Альберіго деї Манфреді, член ордену братів-веселунів, один з гвельфських провідників Фаенци. Одного разу його родич Манфредо дав йому ляпаса. Альберіго, ніби для примирення, запросив його до себе на бенкет. В кінці бенкету він вигукнув: «Подайте фрукти!» - і за цим гаслом його син і брат разом з найманими вбивцями накинулись на Манфредо і його малолітнього сина і закололи їх. Цс сталося в 1285 р. «Фрукти брата Альберіго» увійшли в приказку.

120. Й ужинок має фініків - не фіг. - Наскільки привізний фінік більш вишуканий плід, ніж звичайна фіга, настільки вічна мука Альберіго страшніша тієї короткої смертної муки, яку він заподіяв своїм родичам.

121. То вже вмер ти?.. - Данте здивований, зустрівши в Пеклі ченця Альберіго, який навесні 1300 р. був ще живий.

126. Атропос - див. прим. Ч. XXI, 25-27.

142-144. До Лихолапових озер... - Душа Бранка д'Ор'я опинилася в крижаному озері ще раніше, ніж душу забитого ним Мікеле Дзанке (П. XXII, 88) направлено до п'ятого схову восьмого кола, де караються хабарники (П. XXI-XXII). В тілі Бранка д'Ор'я диявол зайняв місце душі, як тільки вона задумала віроломне вбивство.

154. Я з тим... - тобто з Альберіго деї Манфреді із Фаенци в Романьї.

155. Бачив одного... - тобто Бранка д'Ор'я (ряд. 137).

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА

Коло дев 'яте. - Четвертий пояс (Джудекка). - Зрадники

благодійників. - Люцифер. - Три пащі Люцифера. - Зрадники

величності божеської і людської - Іуда, Брут і Кассій. - Центр

всесвіту. - Підняття до південної півкулі

1. «Грядут хоругви к нам владики...» - До слів католицького церковного гімну Віргілій додає: «Ада», розуміючи під цими хоругвами шість крил Люцифера, що вже з'явились перед ним у млі.

У цих словах серйозного статечного поета, не схильного до будь-якого жарту або пародіювання (а надто блюзнірського), особливо в подібних обставинах, - важко не почути відлуння тих «єретичних» «двобож-них» учень, що здавна роздирали християнський світ, часто стаючи гаслом великих народних заворушень (найзначнішою з відомих Данте подібних «єресей» була альбігойська, яка наприкінці XII ст. охопила весь південь сучасної Франції). За цими вченнями, всемогутній силі добра протистоїть така ж всемогутня сила зла, що панує над світом.

Найближчі рядки дають підтвердження цьому припущенню. Взагалі XXXIV пісня «Пекла» побудована на цілковитому контрасті з заключною ХХХШ піснею «Раю». Там - осяйні, світлі, сповнені радісних мелодій простори пломеніючого неба, тут - темна, крижана вузька щілина у земному глибу, в самому центрі, як вважалося в ті часи, всесвіту. Замість абстрактної стереометрії християнської трійці - неймовірно почварно грандіозний людиноподібний велетень, такий конкретний, що, тримаючись за шерсть на його тілі, наші поети виходять по ньому з Пекла. Потрійне його обличчя має риси й колір шкіри мешканців усіх трьох знаних тоді частин світу - Європи, Азії та Африки, тобто в ньому об'єднується все людство. Хоч цей образ всесвітнього зла з проречистим і брехливим ім'ям Світлоносець (Люцифер) закутий у віковічну кригу, але його підступна всемогутня сила переможно впливає на весь світ, - це доводять бодай пекельні кола, переповнені душами, спокушеними та обдуреними отцем брехні. Ці ідеї про всевладдя зла на землі проймали буквально всю атмосферу середньовіччя.