Слава ЗСУ!

85. Я титул ніс незмінний і великий - титул поета.

89. Мене, тулузця... - За часів Данте ще не було знайдено віршів Стація, де він указував місце свого народження - Неаполь. У Тулузі народився інший Стацій - Люцій Стацій Урсул - теж римський поет.

93. В дорозі впав під другим твором. - Стацій помер, не дописавши своєї другої поеми «Ахіллеїда».

102. Сонцевий строк - тобто рік.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА

Сходження в шосте коло. - Прославлені персонажі Лімбу. - Шосте коло. - Обжерливі. - Приклади здержливості

14. Ювенал (нар. в 60-і pp.- п. після 127 р.) - прославлений римський поет-сатирик, сучасник Стація і його великий шанувальник.

23. На скупості спіткнувся. - Віргілій чув від Адріана V (Ч. XIX, 115-126), що в п'ятому колі, де був і Стацій (Ч. XXI, 67-69), душі очищаються від гріха користолюбства.

40-41. Чом не керуєш... - Цей досить двозначний рядок «Енеїаи» (III, 56) Стацій тлумачить у позитивному щодо жаги до золота розумінні, тоді як переважна більшість коментаторів і перекладачів дотримується протилежного тлумачення.

42. Я б мав кружляти в люті і клясти - тобто потрапив би до четвертого кола Пекла (П. VII), де караються скупі і марнотратники.

46. О, скільки лисих встане з домовин - у «Пеклі», VII, наведено саме таку покару за скупість.

55-56. Ти... оспівав... сліз Йокастиних подвійний струм - тобто у своїй «Фіваїді» оспівав братовбивчу ворожнечу Етеокла і Полініка, синів Йокасти і Едіпа.

57. Співець пастушачої пісні - тобто Віргілій, автор пастушачих пісень - «буколік».

58. Кліо - муза історії, до якої звертається Стацій у поемі «Фіваїда». 61. Яке ж то сонце чи світило... - тобто, як ти дійшов до християнської віри.

63. На човен рибаря - човен апостола Петра, тобто християнство.

65. Парнаська верховина - гора Аполлона і муз, де протікає Кас-тальське джерело, що дарує поетичне натхнення.

70-72. «Час оновлення гряде...» - Переклад славетного місця з IV еклоги Віргілієвих «Буколік». У середні віки це місце тлумачили звичайно, як пророцтво про народження Христа. Ходили легенди, що ця еклога, написана, як гадають, з нагоди народження сина у Азінія Пол-ліона, навернула на християнство багатьох язичників. До числа навернених Данте відносить і Стація.

83. Доміціан - римський імператор (з 81 до 96). Правління його характеризується терором.

88-89. Ще вів своїх я греків... - тобто ще не писав дев'ятої пісні своєї поеми «Фіваїда».

97-99. Де Теренцій давній... - Стацій питає про посмертну долю видатних римських письменників: Теренція і Цецілія (II ст. до н. є.), Плавта(III-II ст. до н. є.), Варрона (II-І ст. до н. є.), а Віргілій (100) згадує ще й сатирика Персія (І ст. н. є.).

101. Із нами й грек... - тобто Гомер.

103. В першім колі хмурої темниці - в пекельному Лімбі (П. IV).

104-105. До гори - Парнасу (див. прим. 65).

106-108. Перелічуються видатні старогрецькі трагіки: Антіфон, Евріпід, Агатон і лірик Сімонід.

109-114. З тих, що оспівав ти... - Віргілій називає героїнь Стаці-євих поем (тоді вважалося, що вони, як і всі дійові особи античних і давньоєврейських переказів, існували справді):

Антігона - дочка Едіпа та Иокасти, сестра Етеокла і Полініка (див. прим. 55-56);

Аргія - дружина Полініка;

Деїфіла - дружина Тідея, одного з семи царів, що облягали Фіви, і мати героя Троянської війни Діомеда, товариша Одіссея в битвах і хитромудрих вчинках;

Ісмена - сестра Антігони;

Дочка Тіресія - Манто. Оскільки Стацій не згадує інших дочок фіванського віщуна Тіресія, то тут у Данте наявна суперечність, бо в «Пеклі» (XX, 55) він уміщує Манто не в Лімбі, а в схові віщунів;

Фетіда - богиня, дочка морського бога Нерея, мати Ахілла;

Деїдамія між її сестер - дочка скірського царя Лікомеда, дружина Ахілла.

112. Ще й няньку... - натяк на епізод з «Фіваїди» (IV, 716 - V, 753) з царицею Ізіфілою, яка, продана в рабство Йєменському царю Лікургу, няньчила його сина Офельта, але кинула дитину напризволяще, щоб піти показати дорогу війську сімох царів, які йшли воювати проти Фів. Офельт загинув. Лікург хотів убити Ізіфілу, але в цю мить її сини, що прибули з Лемносу, пізнали і врятували її.

118-120. Служницям першим дня вже вийшов строк - тобто минуло чотири денних години і п 'ята (одинадцята година пополуночі), взявши дишель колісниці, підводила розжеврений ріжок, який розгорався все дужче і дужче, отже, розвиднялося, починався новий ясний день.

124. За звичкою... - поети йдуть уже шостим колом гори Чистилища, де спокутується гріх обжерливості.

142-144. На святі не своїм устам... - натяк на євангельську розповідь про весілля в Кані Галілейській, на якому Марія, дбаючи про вино, дбала про гостей, а не про себе.