знайди книгу для душі...
112] «Любов, що думці промовля моїй», -
113] Він заспівав так ніжно, що я слухав,
114] І ніжність слух навік скоряла мій.
115] У вчителя мого, у мене й духів -
116] В усіх захоплені були серця,
117] Закриті для душевних інших рухів.
118] Ми тихо йшли і слухали співця,
119] Але старий урвав ходу нескору,
120] Гукнувши: «Чи таке вам до лиця?
121] Не гайтесь лаштуватися на гору!
122] Щоб швидше Бог, безпам'ятні раби,
123] Проник до вас, зніміть із себе кору!»
124] Немов на зерно й кукіль голуби
125] Мовчущим табунцем собі злітають
126] Без звичної пихатої хвальби,
127] Та розлітаються, все покидають,
128] Коли б їх настрахать хто-небудь зміг,
129] Бо важчі їх турботи обсідають, -
130] Отак і душі враз, не зчувши ніг,
131] На берег кинулись, забувши й співи,
132] Мов той, хто заблудився без доріг.
133] І наш був крок також не менш квапливий.
ПІСНЯ ТРЕТЯ
1] Коли переполох, для душ нежданий,
2] По всій рівнині розпорошив тих,
3] Що йшли на шпиль, для розуму жаданий,
4] Я притуливсь до друга днів моїх -
5] Без нього що робив би я з судьбою?
6] І як би вийшов з мандрувань тяжких? -
7] І вчув, що він обурений собою,
8] Святе сумління - як найтонший слух!
9] Вина й мала стає йому тяжкою.
10] Коли ж нарешті він притишив рух,
11] Поважність звичну повернувши крокам,
12] То мій розгублений спочатку дух
13] Згадав мету, що втратив ненароком,
14] І от я очі звів на дивогляд -
15] Він в небо муром зводився широким.
16] Проміння, червоніючи позад,
17] Переді мною зникло на стежинці,
18] Як перед найгустішою з завад.
19] І, боячись лишитись наодинці,
20] Я озирнувсь, - аж по землі крутій
21] Лежала лиш переді мною тінь ця.
22] Мій захисник сказав: «Кинь, сину мій!
23] Чого це обдивлятись закортіло?
24] Чи я не тут? Чи не вожай я твій?
25] Де нині вечір, мир знайшло там тіло,
26] Що відкидало тінь мою хоч де
27] Й не в Бріндізі - в Неаполі спочило,
28] І от від мене тінь вже не впаде.
29] Хай вигляд хмар тебе сильніш вражає:
30] На промінь промінь тіні не кладе.
31] І хоч небесна сила полишає
32] У тілі біль і студінь навісну,
33] Та саме як - розкрити не бажає.
34] Закрито й іншу людям таїну -
35] Збагнуть її лиш дурня вабить мрія! -
36] Як три особи містять суть одну.
37] Тому й лишайся, людський роде, з quia!
38] Якби ти міг здійснить свої ждання,
39] То понести не мусила б Марія.
40] Ти бачив тих, що ждали навмання,
41] Але натомість, волею Закона,
42] Засуджені на вічне незнання.
43] Кажу про Арістотеля, Платона
44] І багатьох ще». Тиша залягла,
45] Й чоло поникле вкрила дум запона.
46] Нарешті стежка до гори звела.
47] Перемогти ці урвища могучі
48] Нога найдужча, певне б, не змогла.
49] З Турбії стежка в Лерічі по кручі
50] Здалася б і широка, і пряма
51] Проти цієї кам'яної кучі.
52] «Шукать дороги тут, либонь, дарма, -
53] Учитель вимовив, - яка б до стелі
54] Тих довела, у кого крил нема».
55] І от коли він в думи невеселі
56] Заглибився, понуривши чоло,
57] Я ж озирався навкруги на скелі, -
58] Побачив я ізліва, як ішло
59] До нас багато духів так повільно,
60] Що руху вздріти око не змогло.
61] Я мовив: «Вчителю, поглянь-но пильно -
62] Он рада йде; то може б, ти спитав,
63] Коли стежок не знаєш безпомильно».
64] Поет зирнув і лагідніш сказав:
65] «Ходім до них, бо їхні кроки важчі.
66] Ти, сину, сумніви свої зостав».
67] Були вони далеко: мовив краще -
68] Коли ми кроків з тисячу пройшли,
69] Лишалась відстань, як кидок із пращі.
70] Та ось вони спинились край скали,
71] Мов ті, що стали раптом у ваганні
72] І зовсім розгубилися були.
73] «О ви, померлі в добрім сподіванні! -
74] Віргілій вигукнув. - Хай мир благий,
75] Яким усі ви марите в єднанні,
76] На гору шлях підкаже до снаги,
77] Бо зволікання гірше, ніж удари,
78] Для тих, що час їм надто дорогий».
79] Як перша із овець іде з кошари,
80] Позаду ж всі - за одною одна
81] Із простої й сумирної отари,
82] Те саме й інші роблять, що вона, -
83] На спини лізли б, якби та спинялась,
84] Хоч їм причина зовсім не ясна, -
85] Так перша з душ до нас тут приєдналась -