Слава ЗСУ!

121] «Це Провенцано, - він сказав, - Сальвані.

122] Тут за зухвальство він іде тепер,

123] Якому сьєнці всі були слухняні.

124] Пішов він з каменем, як тільки вмер.

125] Так борг платити випадає зухам,

126] Хто на землі занадто кирпу дер».

127] А я: «Коли там, під горою, духам,

128] Які покинули земний покров,

129] Свій строк життя перед покутним рухом

130] (Як час не зменшиться від молитов)

131] Потрібно зважувати власні вади, -

132] То як сюди так швидко він дійшов?»

133] «Він, бувши, - той сказав, - на версі влади,

134] Пихи позбувся раптом і притьма

135] На площі став благать уклінно ради

136] За друга, що його взяла тюрма,

137] Нестерпно люта Кардова закова,

138] Тремтівши тілом перед усіма.

139] Я замовкаю. Знаю, - темна мова,

140] Та скоро вже дбанням співгородян

141] З'ясуєш значення цього ти слова.

142] Цим вчинком він собі полегшив стан».

ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА

1] Неначе два бики в ярмі одному,

2] З обтяженою тінню ми були,

3] І вчитель мій не бачив зла у тому.

4] Коли ж гукнув: «Тепер вперед пішли,

5] Бо тут потрібно, щоб весло й вітрило

6] Не зупиняючись човна вели», -

7] То зараз випростав своє я тіло,

8] Як слід робить, коли рушаєш ти,

9] А лихо ще думки твої обсіло.

10] Я, мріючи дістатися мети,

11] За любим вчителем пішов охоче,

12] І дуже легко стало так іти,

13] Коли він мовив: «Опусти-но очі,

14] Бо не завадить знати до пуття,

15] Дорогу тим, хто збочити не хоче».

16] На згад про тих, хто зник без вороття,

17] В церквах лежать надгробком їх подоби,

18] Які були вони ще за життя,

19] Й доводять до плачу з журби й шаноби:

20] Нерідко колють спомини жалом

21] Чутливе серце, сповнене жалоби.

22] Отак і тут дорога вся цілком

23] Від муру аж до самої безодні

24] Була в малюнках пензлем і пером.

25] Впізнав я отого, хто благородні

26] Над всі створіння риси мав і, мить

27] Просяявши, в глибини впав холодні:

28] Впізнав я Бріарея, що лежить,

29] Жорстоко вдарений стрілою з неба,

30] Й морозом смертним все навкруг темнить;

31] Впізнав також Палладу, Марса й Феба,

32] Що прозирають, збройні ще, з отцем

33] В порубаних гігантах млу Ереба;

34] Впізнав Немврода, що з сумним лицем

35] Глядить на сеннаарців гордовитих

36] Під вежею з нескінченим вінцем;

37] Тебе, Ніобо, й жах в твоїх залитих

38] Слізьми очах впізнав я на шляху

39] Поміж семи й семи дітей забитих;

40] Тебе, Сауле, й смерть твою лиху

41] Од власного меча на тій вершині

42] Гелвуї, що навік лишив суху;

43] Тебе, дурна Арахно, в павутині,

44] Яку зіткала ти сама собі,

45] Уже півпавуком, в тужній одміні;

46] Тебе, о Ровоаме, в боротьбі

47] З підданцями: тікаєш в колісниці,

48] А стріли царські не страшні юрбі;

49] Ще образ був на бруку, мов на криці,

50] Як матері помстився Алкмеон

51] За всі її нові прикраси ниці:

52] Ще образ був, як в храмі, між колон,

53] Сеннахеріб, кривавлячи порфіру,

54] Синами вбитий, впав на власний трон;

55] Ще образ був, з яким тріумфом Кіру

56] Гукнула Тамірі звитяжно й зло:

57] «Жадав ти крові - тож хлебчи надміру!», -

58] Ще образ був, як врозтіч утекло

59] Все ассірійське військо по долинах,

60] Як Олоферна тіло полягло.

61] Впізнав я Трою в попелі й руїнах...

62] О Іліоне! Твій гіркий кінець

63] Зображено в страхаючих картинах.

64] Та хто ж пера та пензля був знавець,

65] Який фігури з тінню зладив строго

66] Й разюче для умів і для сердець?

67] Мрець вигляд мав мерця, живий - живого.

68] Ніхто б не міг у дійсність прозирнуть,

69] Як я, що зору не підвів свойого.

70] Тож діти Євині хай кирпу гнуть,

71] Хай задаються, замість поглядати,

72] Яка погана під ногами путь!

73] Ми гору обійшли вже набагато,

74] І сонце рухалось куди хутчій,

75] Ніж міг наш розум клопітний гадати,

76] Коли сказав мені учитель мій,

77] За ким я йшов: «Зведи-но погляд вище,

78] Залиш своїх думок печальний рій,

79] Дивися, он підходить ангел ближче,

80] Служниця ж шоста дня - уже її

81] Скінчився строк - іде все нижче й нижче.

82] Вдягни в пошану слів своїх рої,

83] Бо вкаже він короткий шлях нагору,

84] А день біжить і цей, як всі твої».