Слава ЗСУ!

111] Що Бог свій герб на їх лілею змінить.

112] На цій маленькій зірці - благодать

113] Для добрих духів, що були діяльні,

114] І вслід пошана й слава їм спішать.

115] Коли ж на манівці ступає дальні

116] Бажання вславитися чимскоріш,

117] Любові никнуть промені печальні.

118] У кожного тут щастя частка лиш,

119] Хто скільки заслужив життям в чесноті,

120] І меншого чи більшого не зриш.

121] Живої Правди міць в своїй пишноті

122] Торкається сердечних наших сил,

123] Які не піддаються злу й скверноті.

124] Співають ніжні голоси окіл, -

125] Так східці нашого життя багату

126] Гармонію дають поміж цих кіл.

127] На всю перлину, сяєвом залляту,

128] Ромео сяє, що йому дало

129] Його пресвітле діло темну плату.

130] Та провансальцям зиску не було,

131] Що замах їх на нього був удалий:

132] Тим зле, кому чужа чеснота - зло.

133] В Раймонда четверо дочок зростало,

134] І так зробив для графа пілігрим,

135] Що королевами вони всі стали.

136] Та на вимогу скласти звіт у всім

137] Якій причина - наговір огидний,

138] Здав праведник за десять п'ять і сім,

139] А сам пішов собі, старий та бідний, -

140] Й якби у жебраку впізнав загал,

141] Хто просить хліба, шани справді ж гідний,

142] Ще похвали б додав він до похвал».

ПІСНЯ СЬОМА

1] «Владико воїнства, предвічно сущий,

2] Возславим тя, счастливії огні

3] Всегда во царствіє сіє несущий!» -

4] Так заспівавши, в вири огняні

5] Ця сутність одлетіла по кружінню,

6] З подвійним сяєвом у вишині,

7] І в танцях легко віддалась тяжінню,

8] Та затягла її юрма в свій край,

9] Раптовою помчавши далечінню.

10] Вагавсь я й мовив: «Ну, спитай, спитай, -

11] Собі: спитай, - я мовив двічі й тричі:

12] Роси напитись спраглому подай».

13] Але під шаною до БЕ й до ІЧЕ,

14] Що пойняла всього, чоло схилив,

15] Мов той, що сон йому заходить в вічі.

16] Сказала Беатріче кілька слів

17] І стала так чарівно посміхатись,

18] Що й той зрадів би, хто в огні горів:

19] «Я знаю, з чого розпитам початись, -

20] Хіба за люту справедливу мсту

21] Теж справедливо люто відомщатись?

22] Лишень послухай - помилку пусту

23] І весь твій сумнів скоро заспокою

24] І подарую істину святу.

25] Той, що не народився, із пихою

26] Вузду Господню мав собі за зло

27] Й згубив себе й нащадків із собою.

28] І людство кволе у гріхах жило,

29] Віками підпадало безголов'ю,

30] Аж поки Слово Боже не зійшло

31] На вбогу землю й не злучило кров'ю

32] Природу, гнану за вину стару,

33] Із власною безсмертною любов'ю.

34] А зараз погляд на таке скеруй:

35] Природу цю, приєднану до Бога,

36] Сотворено, щоб віддалась добру,

37] Але прослалась врешті їй дорога

38] Із Раю, бо вона пішла убік

39] Від стежки істини й життя святого.

40] І кара на хресті, що Бог прирік,

41] Як міряти на сприйняту природу,

42] З усіх найсправедливіша повік.

43] Але й несправедливості ізроду

44] Безсмертної такої не знайшлось, -

45] Бо страдник мав не ту натуру й вроду.

46] На всьому різно це взнаки далось:

47] Господь зрадів тій смерті і євреї,

48] Стряслась земля, і небо розійшлось.

49] Тепер із думки не дивуй моєї,

50] Що справедлива мста прийшла-таки

51] До помсти справедливої своєї.

52] Та бачу я, таким вузлом думки

53] З думками розум у тобі скрутило,

54] Що визволився з них ти б залюбки.

55] Ти скажеш: «Все, що чую, зрозуміло,

56] Та Божого не тямлю рішенця, '-

57] Спасавши нас, таке обрати діло».

58] Та, брате, неприступна тайна ця

59] Для тих, що розум їх недосконалий

60] Не зріс в огні любові до кінця.

61] І чим її упертіш спізнавали,

62] Тим таїна була темніша та...

63] Скажу тобі, що інші б не сказали.

64] Іскриться сяйвом Божа доброта.

65] Лють женучи зусюди, й так же само

66] Скрізь вічно променіє красота.

67] Те, що до вас іде від неї прямо, -

68] Безмежне, бо вона як покладе

69] Печать, не буде зміни або плями.

70] Те, що до вас од неї прямо йде, -

71] Цілком свободне, бо сторонніх впливів

72] Не зазнає ніколи і ніде.

73] Миліший той, хто із найтонших звивів,

74] Святий-бо запал блискотить ясніш

75] У тому, хто себе із неї вивів.