Слава ЗСУ!

- Ходімо, пане, - повторив, не підводячи погляду, Сірий.

- Куди це? І навіщо?

- Не опирайтеся, пане.

- Хто вам наказав?

- Його милість пан Неплах. Ходімо.

* * *

Іти, як виявилося, довелося зовсім недалеко. До однієї з кам’яничок у південній частині Ринку Старого Міста. Рейневан не дуже добре зорієнтувався, котрої саме, бо шпики провели його з чорного ходу, темними першими поверхами, що смерділи запліснявілим ячменем, подвір’ями, сіньми, сходами. Усередині житло було досить багате: як і більшість помешкань у цьому місці, воно теж було одним із тих, які залишилися після заможних німців, які втекли з Праги після 1420 року.

Богухвал Неплах, якого називали “Флютик”, чекав на нього у світлиці. Під світлою брусованою стелею. За один із брусів була зачеплена мотузка. На мотузці висів повішеник. Носаками елегантних чижм він діставав до підлоги. Майже. Бракувало зо два дюйми.

Не бавлячись у привітання та інші дрібноміщанські пережитки, майже не удостоюючи Рейневана поглядом, Флютик показав на повішеника пальцем. Рейневан знав, про що йдеться.

- Ні... - він ковтнув слину. - Це не той... Мабуть... Радше ні.

- Придивися добре.

Рейневан придивився вже настільки добре, щоби бути впевненим, що шнурок, який врізався у набухлу шию, перекривлене обличчя, вибалушені очі та запалий чорний язик згадуватимуться йому найближчим часом під час їжі.

- Ні. Не той... Зрештою, хіба я знаю... Того я бачив ззаду... Неплах клацнув пальцями. Пахолки, які були у світлиці, обернули повішеника спиною до Рейневана.

- Той сидів. Був у плащі.

Неплах клацнув пальцями. За коротку мить вийнятий із зашморгу труп, накритий плащем, сидів у низькому кріслі - у досить моторошній позі, зважаючи на rigor mortis35.

- Ні, - покрутив головою Рейневан. - Радше ні. Того... Гм-м-м... По голосу я би впізнав напевне...

- Мені шкода, - голос Флютика був холодний, як лютневий вітер, - але цього не вдасться зробити. Якби він міг здобутися на голос, ти мені взагалі не знадобився би. Ну ж бо, заберіть звідси це стерво.

Наказ виконали блискавично. Накази Флютика завжди виконували блискавично. Богухвал Неплах, на прізвисько “Флютик”, був шефом розвідки й контррозвідки Табора, підпорядковувався безпосередньо Прокопові Голому. А коли ще був живий Жижка - безпосередньо Жижці.

- Сідай, Рейневан.

-Я не маю ча...

- Сідай, Рейневан.

- Ким був цей...

- Повішеник? Зараз це не має жодного значення.

- Він був зрадником? Католицьким шпигуном? Був, як я розумію, винний?

- Га?

- Я питаю, чи він був винний.

- Тобі йдеться, - Флютек недобре подивився, - про есхатологію? Про остаточні справи? Якщо так, то все, що я можу, це послатися на нікейський символ віри: розп’ятий при Понтії Пілаті кус помер, але воскрес і вдруге прийде зі славою, судити живих і мертвих. Кожного судитимуть за його думки і вчинки. І тоді буде встановлено, хто винний, а хто ні. Встановлено, так би мовити, остаточно.