Слава ЗСУ!

- Гусити, - тріумфально усміхнувся Рейневан, - знають, що він так робить. Вони вже знають, що в переговорах з ним не діють присяги, що лицарське слово можна порушити. Тому як посла вони використають зовсім випадкову особу. Іноземця. Мандрівного поета з Шампані, який випадково блукав цими місцями.

Чапек нічого не сказав. Він тільки здійняв очі до неба. Тобто до кухонної стелі.

* * *

- Мандрівний поет з Шампані, - покрутив головою Сам-сон. - Ой, Рейнмаре, Рейнмаре... А чи знаєш ти бодай зо три слова мовою франків?

- Знаю більше ніж три. Не віриш?

Par montaignes et par valees

Et par forez longues et lees

Par leus estranges et sauvages

Et passa mainz felonz passages

Et maint peril et maint destroit [24]...

- Досить вільно, - визнав, зітхнувши, Самсон. - Акцент, мушу визнати, теж стерпний. А підбір уривку романсу... Що ж, надзвичайно влучний і відповідний до обставин.

- Ще й який відповідний - втрутився Шарлей, який саме безшумно ввійшов до кухні. - Відповідніше нікуди! Треба тобі тільки, мандрівний поете з Шампані, вигадати не менш відповідне шампанське ім’я. Якесь настільки ж доречне nom de guerre157, яке би влучно тебе характеризувало. Я пропоную Івен ле Кретін. Коли вирушаємо?

- Я вирушаю. Сам.

- Ні, - покрутив головою Самсон Медок. - Це я вирушаю. Це стосується мене і тільки мене. Я не хочу, щоб хто-небудь із вас наражався заради мене. Саме час мені взяти власні справи у власні руки. Припустивши, що ідея Рейнмара - добра ідея, її можна трохи модифікувати: гусити, щоб доставити у Троски вимогу викупу за юного Койшбурга, можуть використати мандрівного ідіота. Мені це здається цілком добрим прикриттям, а мій вигляд...

- Твій вигляд, - перебив Шарлей, - забиває дух, це факт. Але цього трохи замало. Тут треба, щоб цим зайнявся той, хто має трохи вправності в галузі обману, шахрайства, водіння ближніх за носа й обкручування їх довкола пальця. Не ображайтеся, але серед нас трьох є тільки один, хто може претендувати в цьому на звання спеціаліста.

- Ідея була моя, - спокійно заперечив Рейневан. - І я від неї не відмовлюся. Я вирушаю сам, мені це належиться як її авторові. І я впевнений, що саме я найкраще годжуся на це діло.

- Неправда, - спростував Шарлей, - Ти годишся найгірше. Саме тобі, а не нам, пророцтво наказувало остерігатися Баби й Панни. Але ти, звичайно, у пророцтва не віриш. Коли тобі так зручніше.

- Я беру в цьому приклад з тебе, - відрубав Рейневан. - Кінець балаканині, я вирушаю. Сам. Ви залишаєтеся. Бо якби...

- Ми слухаємо. Якби?

- Якби щось пішло не так... Якби мене зловили... Я хотів би знати, що я можу на вас обох розраховувати. Що ви прийдете на допомогу і витягнете мене з халепи.

Шарлей довго мовчав.

- Мене мучить думка, - нарешті сказав він, - що якби я зараз дав тобі, Рейнмаре з Шампанії, чимось твердим по голові, зв’язав би тебе по руках і ногах і замкнув би на якийсь час у пивниці, то ти б мені колись за це подякував. Цікаво отож, чому я цього не роблю.