Слава ЗСУ!

Фесслер розкрив рота, щоб протестувати, але вираз обличчя сотника змусив його швидко закрити. Скорившись долі, він прийняв вручене йому кайло. Його супутники взяли лопати. Обличчя всі мали воістину мученицькі.

- Помагай Боже в роботі! - крикнув їм услід чернець. - І не раджу лінуватися і ледарювати! Сотник дивиться!

- Ой, - пробурмотів собі під ніс Бісклавре. - Ой, бачу, не піде нам тут легко. Гей, людоньки! Хто він, цей монах! Чи хтось його знає?

- Це Генріх Фогсдорф, - повідомив один з їздових, що правив возом, повним кам’яних ядер для бомбард. - Пріор августинців. Люди його поважають.

- Це видно.

* * *

З боку Рибаків наближався клусом кінний загін, що прямував у бік Нижньої Мостової брами. Алебардники миттю стримали колону біженців. Загін наблизився, було видно, що він складається із самих вельмож. Їздовий з ядрами для бомбард, який супроводжував їх від мосту на Нисі, виявився людиною добре поінформованою і балакучою.

- Той на чолі - це наш староста, вельможний пан Пута з Частоловиць, - повідомив він їм, зрештою, без потреби. Пана Путу знали всі, загальновідомим був і його герб - навскісні блакитні смуги в срібному полі. Рейневан і Бісклавре перезирнулися: присутність Пути в Клодзьку означала, що Прокоп відступив з-під Ниси.

- Біля старости, - показував їздовий, - їде пан підстароста Гануш Ченебіс. За ними пан Миколай Мошен, командир найманих військ, і вельможний пан Вольфрам фон Панневіц. Далі Ян фон Мальвіц, пан на Екерсдорфі. Панове з міської ради: Четтерванг, Греммель, Лішке...

Свита пана Пути з гуркотом в’їхала в Нижню браму, луною рознісся під склепінням брами дзвін підків. Коли вершники проїхали міст на Млинівці й зникли у Верхній брамі, алебардники звільнили дорогу, біженці рушили. Бісклавре раптом кашлянув, ступнею штурхнув стремено Рейневана. Без потреби. Рейневан уже помітив. Усі помітили. За їхніми спинами якась жінка глухо скрикнула.

З ризалітів вежі над Верхньою брамою звисали зачеплені на гаках чотири трупи. Тіла чотирьох людей. Точніше, решток людей. Позаяк ці тіла були позбавлені всього, що зазвичай з людини виступає, в тому числі вух. Над верхніми і нижніми кінцівками, було видно, трудилися довго і невтомно, внаслідок чого вони тепер нагадували кінцівки тільки в загальних рисах.

- Це гуситські шпигуни! - їздовий натягнув повіддя. - Злапали одного, і він на муках виказав спільників. Якби гусити підійшли під Клодзько, вони мали тихцем відкрити брами, а в місті розпалити пожежі. Позавчора їх на ринку стратили. Жорстоко мучили, іншим на пострах. Розпаленими кліщами і гаками рвали, кості ламали. А брами тепер добре стережуть, вдень і вночі. Побачите.

Справді, побачили. Верхню браму стеріг загін із щонайменш тридцяти озброєних до зубів солдатів. На підвішеному над вогнищем казанку підскакувала, випускаючи пару, кришка. Командир роти, здоровань з бандитською пикою, забавлявся з собакою, жбурляючи йому кийок.

Бісклавре понуро роздивлявся, мовчав.

- Серед тих, що висіли над брамою, - запитав його нібито байдуже Шарлей, - були знайомі?

Білувальник не повернув голови. Його обличчя було непорушне.