Слава ЗСУ!

Бісклавре зачепив гак за край тарасу, прицілився, приставив ґніт до запальної камори. Гаківниця з гуком випалила.

- Якби-то так... - буркнув з диму Білувальник. - Якби-то так пану Путі просто в дупу! Веди мою кулю, Матір Божа!

- Відходимо, - Шарлей витер лице, розмазав кіптяву. - Відходимо, хлопці. Кінець забаві.

Клодзько відбило напад.

* * *

- Бо-о-оже-е-е! - дерся на все горло Парсіфаль Рахенау, який лежав на помості гурдиції244. - Бо-о-оже-е-е! Го-о-осподи-и-и!

- Перестань, - шикнув, нахилившись над ним Генріх Барут на прізвисько Шпачок. - Тримай себе в руках! Не будь бабою!

- Бабою... - зашльохав Парсіфаль. - Я вже баба! Го-о-осподи-и-и! Відірвало... Відірвало мені там усе-е-е! Боже, Боже...

Шпачок нагнувся, майже торкаючись носом кровоточивої сідниці свого друга, по-фаховому оглянув рану.

- Нічого тобі не відірвало, - рішуче заявив він. - Усе маєш там, де треба. Куля тілько в сраці застрягла. Зовсім не глибоко. Здалеку, видно, вистрелена, не мала тої сили...

Парсіфаль завив, зашльохав і розплакався. З болю, із сорому, зі страху й полегшення. Очима душі він-бо вже бачив, виразно і з подробицями, воістину інфернальну сцену, від якої волосся ставало сторчма: ось він, він сам, говорить тонким фальцетом, перетворений на каплуна, як П’єр Абеляр, сидить і як П’єр Абеляр пише дурні трактати і листи до Офки фон Барут, а Офка тим часом втішається собі в ложі з іншим, повноцінним чоловіком, у якого все на місці. “Війна, - з жахом усвідомив собі хлопець, - страшна річ”.

- Усе... маю? - перепитав він, ковтаючи сльози. - Шпачку... Заглянь ще раз...

- Маєш, усе маєш, - заспокоїв його Шпачок. - І вже майже не кровоточиш. Витримай. Оно вже біжить сюди монах з бинтами, зараз тобі кулю із дупи витягне. Та витри ти сльози, бо люди дивляться.

Однак захисники Клодзька не дивилися, їх не цікавили ні сльози, ні кривава діра в задниці Парсіфаля фон Рахенау. Вони були тим, що вигукували на стінах тірумфіальне “віват!”. Пана Путу з Частоловиць і пріора Фогсдорфа носили на руках.

- Адже ж я ношу, - раптом простогнав Парсіфаль, - на шиї посвячений ринграфик245 з Богородицею... У ченців купив... Він мав мене від вражих куль оберігати! То як це воно так?

- Заткнися, зараза...

- Мав мене оберігати! - завив хлопець. - То як же воно? Що це за...

- Заткнися, - просичав Шпачок. - Заткни писок, бо біда нам буде.

* * *

Перо скрипіло.

“Свідки dicebatur, як Кралович, capitaneus Orphanorum, мужнім опором захисників розлюченим бувши, наказав своїм спеціальним крикунам, званим Stentores, під мурами гучно волати і захисникам страшними муками грозити, якщо град не здадуть, horror хотів через сей clamor у них викликати. Бачачи, як марне се починання, постав білого полотна взяти наказав і на оному великий напис учинити, словами: ЗДАТИСЯ АБО СМЕРТЬ і його захисникам demonstrare, на тім відтинку мурів, що його prior Henricus et fraters canonici regulares боронили, котрі читати вміли. Одначе ж prior Henricus, Гектор клодзький, мужнього бувши серця, не злякався. Братам наказав також постав полотна взяти й на нім на зневагу реченим вікліфістам написати: BEATA VIRGO MARIA ASSISTE NOBIS”246.