Слава ЗСУ!

- Ми з Кам’янця! - запищав з-під чернечого каптура Жехорс. - Цистерціанці! Лісами втекли з різні! Монастир горить! Отвори браму, добрий чоловіче!

- Ще чого! Заборонено! Розумієш, монаху? Не можна!

- Та впустіть, ради Бога, - благально заволав Рейневан. - Брати во Христі! Єретики нам на п’яти наступають! Не лишайте на погибель! Не беріть нашої крові собі на сумління. Отворіть!

- А я знаю, хто ви? Може, поперевдягані гусити?

- Ми ченці, добрі та побожні християни! Кам’янецькі цистерціанці! Ряс не бачите? Отворіть, ради Бога живого!

Біля командира варти з’явився чернець, судячи з ряси, божогробець.

- Якщо ви справді цистерціанці з Кам’янця, - крикнув він, то скажіть: як звати вашого абата!

- Миколай Каппіц!

- Який кантик співають на laudes в неділю та свята?

Рейневан і Бісклавре подивилися один на одного з дурним виразом обличчя. Ситуацію врятував Шарлей.

- Кантик Трьох Молодиків, - упевнено заявив він. - Себто Benedicite Dominum.

- Заспівайте.

- Що?

- Співати! - гаркнув вартовий. - І голосно! Бо вас, курва, стрілами нашпигуємо!

- Benedicite, omnia opera Domini, Domino! - фальшиво загудів демерит, знову рятуючи день. – Laudate et superexaltate eum in saecula! Benedicite, caeli, Domino, benedicite, angeli Domini…

- Це й справді ченці, - переконано промовив божогробець. - Тра їх впустити. Знімайте засуви! Жваво, жваво!

* * *

“А се, виявилося, була зрада, не були се жодні monachi, а єретики, qui se Orphanos appellaverunt, перебрані в здерті з цистерціанців ряси, коли in feria III pasce на monasterium Cisterciense de Kamenz напали, котрий eodem die efractum et concrematur est. Не божі овечки се були, а вовки, lupi in vestimento ovium, ті самі сумнозвісні запроданці, котрі самі себе Фогельзангом іменували, здрайці, Юди, лотри без честі й віри. Вдерлися сі нікчемники нерозумно відімкненою брамою, кинулися на сторожу, за ними юрмою інші Orphani, котрі доти на возі під плахтою як ахейці в дерев’яному коні ховалися. Перебили сторожу, ворота навстіж, а вже женуть єретицькі equites чвалом, за кіннотою піхота бігом, за два отченаші було в граді єретиків з півшоста ста, а нові все прибували. І зчинилася тривога страшна...”

* * *

Коли бігли підваллям Нового міста, вулицею Новою, ніхто не наважився стати їм на дорозі. Їх було всього двадцять, але галасу і крику здіймали за сотню. Гусити ревіли й галалакали, торохкотіли дерев’яними калаталами. Бісклавре й Жехорс дмухали в мідні труби, Шарлей лупив у бляшаний бубон. Вражені та приголомшені оглушливим гармидером мешканці Франкенштейна кидалися врозсип від них, втікали в бік ринку. Тільки раз їх обстріляли з арбалетів і самопалів з вікон броварні, але зовсім не влучно. Вони навіть не сповільнили біг і не перестали галасувати. З півдня, від взятої підступом Клозької брами, а невдовзі і з заходу, почали наростати крики і стрілянина, видно, Сирітки вже штурмували замок і костел Святої Анни.

Вони бігли. Біля Нижньолазневої їх знову обстріляли, цього разу влучніше, два тіла залишилися в болоті канав. Безладним залпом з арбалетів зустріла їх і кільканадцятиособова залога Зембицької Брами, однак у стрільців дрижали руки, та й не дивно: вони вже бачили, як над дахами здіймається чорний дим, чули крики мордованих.