Слава ЗСУ!

Коли розлючені опором Сирітки ввірвалися по трупах у пресвітерій, кольорова веселка, що падала з вітражів, відкрила їхнім очам тільки двох живих людей. Один, схиливши голову, стояв навколішки біля вівтаря, біля самого antepedium261. Другий затуляв першого собою й розп’яттям.

- Nemplum Dei sanctum est!262 - його голос, хоч і тонкий, озвався луною аж під склепінням. - Хто знищує храм Божий, того знищить Бог! Відійдіть, пекельні сили! Відійдіть, дияволи, єретики, поки Бог вас не вразив!

- Це Ян Буда, - послужливо пояснив один із союзників Сиріток серед сілезців. - А той, що на колінах стоїть, - Миколай Карпентарій, їхній пріор. Обидва проповідували проти Гусового вчення. “Добрий чех - мертвий чех”, - так вони закінчували кожну проповідь. Обидва святили зброю для військ, що йшли на Наход.

Щока й шия Сміла Пульпана були в крові, він тримався рукою за вухо, значною мірою надірване стрілою з арбалета. Він утратив під час штурму монастиря та костелу дюжину вбитими і стільки само пораненими, але вухо, здавалося, розлютило його набагато більше.

- Добрий чех - мертвий чех, так? - зловісно повторив він. - Ну то вам не пощастило, попи. Бо ви потрапили до рук живих і злих. Ми покажемо вам, яким злим може бути живий чех. Узяти їх! На подвір’я!

- Не смійте мене торкатися! - заверещав Ян Буда. - Не смій... Дістав кулаком по лиці, замовк. Пріор не чинив опору.

- Vexilla Regis prodeunt... - скімлив він, коли його волокли нефом. - Fulget Crucis mysterium... Quo carne carnis conditor... Suspensus est patibulo...

- Розум йому потьмарився, - присудив хтось із Сиріток

- Це гімн, - Рейневан чув, як говорили про те, що до революції Сміл Пульпанбув ризничим. - Це гімн Vexilla Regis. Його співають у Страсний Тиждень. А сьогодні Страсна П’ятниця. Вельми підходящий день для мучеництва.

Перед костелом обох ченців оточив натовп Сиріток. Майже відразу ж звалився перший удар кулаком, перший копняк, після них наступні, потім у хід пішли палки та обухи. Пріор упав. Ян Буда тримався на ногах, голосно молився, випльовуючи кров з розбитих губів. Сміл Пульпан дивився на нього з ненавистю. На його знак від дровітні принесли пеньок для рубання дров.

- Ти начебто святив, папісте, зброю для тих, які йшли на Наход. Способу, яким ми тебе покараємо, нас навчили в Наході саме єпископські бандити. Давайте-но його сюди, браття.

Яна Буду приволокли, поклали його ногу на пень. Один з гуситів, могутній здоровило, підняв сокиру й рубонув. Ян Буда жахливо заревів, з кукси пульсуючим струменем бризнула кров. Сирітки підняли домініканця, який спазматично смикався, поклали на пні другу ногу. Сокира опустилася з глухим стуком і чваканням, від удару аж здригнулася земля. Ян Буда заревів ще жахливіше.

Беренгар Таулер зробив кілька хистких кроків, сперся обіруч на стіну костелу й виблював. Рейневан тримався, але рештками волі. Самсон сильно зблід, раптом глянув угору, в небо. Дивився довго. Немовби чогось звідти сподівався.

* * *

“На пеньку, що рубанню дров служить, сі кати, haeretici, самого диявола, їхнього майстра й навчителя, запрагнувши в злобі та жорстокості перевершити, сокирами всі extremitatis сим нещасним одну по одній відтяли. Сеї жорстокості перо моє описати нездатне, рука дрижить, lacrimae з віч течуть... Nicolaus Carpentarius, Johannes Buda et Andreas Cantoris, martyres de Ordine Fratrum Oraedicatorum, замучені за Слово Боже й за свідчення, яке мали. Боже, Боже, до Тебе волаємо! Usquequo, Domine sanctus et verus, non iudicas et vindicas sanguinem nostrum?”