Слава ЗСУ!

- Де, - заскрипів він, - його приятель? Велетень з пикою ідіота? Кажи, монашко.

- Не знаю, про що ти, - зовсім не злякано відповіла абатиси. - І про кого.

- Знаєш. І скажеш мені, що знаєш.

- Apage312, диявольський вилупку.

В очах Стінолаза запалав пекельний вогонь, однак абатиса й цього разу не відвела погляду. Стінолаз нахилився до неї.

- Говори, бабо. Або я зроблю так, що ти гірко пошкодуєш. Ти і твої чернички.

- Гей, Грелленорте! - князь не зрушив коня, а тільки гордо випростався в сідлі. - Це що таке - ти дієш на власний розсуд? Тут я наказую! Я засуджую і встановлюю покарання. Не ти!

- Черниці переховують ще й інших єретиків, милостивий князю. Я впевнений. Переховують їх у клаузурі. Думають, що ми туди не зайдемо, й насміхаються з нас.

Ян Зембицький якийсь час мовчав, покусував губу.

- Тож обшукаймо і клаузуру, - нарешті байдужно вирішив він. - Пане Боршніцу!

- Ти не наважишся! - крикнула абатиса. - Це святотатство, Яне! Тебе за це відлучать від церкви!

- Відійди, сестро. Пане Боршніцу, до діла.

- Лицарі! - крикнула абатиса, піднімаючи руки й заступаючи збройним дорогу. - Солдати! Не слухайте безбожних наказів, не виконуйте волю апостата і святотатця! Якщо ви його послухаєтеся, прокляття ляже й на вас! І не буде для вас місця серед християн! Ніхто не подасть вам страви ані води! Солда...

На знак Стінолаза його найманці схопили абатису, один притиснув до її обличчя долоню у всіяній залізними бляшками рукавиці. З-під рукавиці потекла кров. Рейневан сіпнувся, видерся з рук приголомшених пахолків. Доскочив, незважаючи на зв’язані руки, копняком перекинув одного із зарізяк, плечем відіпхнув другого. Але зембицькі кнехти вже сиділи на ньому, повалили на землю. Товкли кулаками.

- Обшукати будинки, - наказав князь Ян. - Клаузуру також. А якщо знайдемо там мужчин... Якщо знайдемо там хоч одного переховуваного гусита, то, клянуся Богом, монастир дорого за це заплатить. І ти дорого заплатиш, моя пані сестро.

- Не називай мене сестрою! - прокричала, спльовуючи кров, абатиса, яка шарпалася в руках головорізів. - Ти мені не брат! Я зрікаюся тебе!

- Обшукати монастир! Ну ж бо, швидко! Пане Боршніцу! Пане Різіне! На що ви чекаєте? Я дав наказ!

Боршніц скривився, процідив крізь зуби лайку. Багато з-поміж зембицьких армігерів та кнехтів, спонукуваних наказом, мали досить невиразні міни. Багато хто обурено бурчав під носом. Сестра шафарка почала плакати. А небо раптом заступили хмари.

Князь Ян зиркнув угору. Ніби навіть із деяким побоюванням.

- От що, патере, - він відкашлянув, кивнув капеланові, який його супроводжував. - Іди з ними. Щоб обшук відбувався зі священиком і щоб релігійно, як треба. Щоби потім не балакали.

Невдовзі з обшукуваних приміщень долинуло двигтіння, гупання і тріск: ламали меблі. З клаузури розляглися крики, писки, плачі. А з вікон скрипторію і приватних приміщень абатиси почали вилітати пергаменти і книги. Стінолаз підняв кілька з них.

- Вікліф? - засміявся він, обертаючись до абатиси? - Йоахим Флорський? Вальдхаузер? Ось що тут читають? І ти, відьмо, наважуєшся нам погрожувати? За ці книжечки згниєш у єпископському карцері, цвіллю там поростеш. А відлучення, яким ти лякаєш, накладуть на весь твій єретицький монастир.