Слава ЗСУ!

- Добирайте слів, - просичав Гайн фон Чірне.

- А що, може, неправда? - взявся в боки зовсім не збентежений його розлюченою міною Оппельн. - Прокоп пів-Шльонська з димом пустив, а ви за вроцлавськими мурами в гачі від страху робили!

На щоках Гайна проступив темний кармін, Йорг Рейбніц швидко стримав його, поклавши долоню йому на наплічник.

- Колдіц і Поленц, - сказав він, - вдарили під Крацау на розтягнуту похідну колону, на вози, навантажені здобиччю так, що ті ледве повзли. Раптовою атакою розірвали гуситський шик, заставши їх зненацька й посіявши паніку, посікли, не дали їм часу ні на те, аби набити рушниці, ні на те, щоби скористатися ними. Інакше там був би не Аскалон, а Гаттін. А у Свидниці, замість свята, - велика жалоба.

- Так саме ж за це, за це якраз Свидниці й лужичанам слава! - невимушено засміявся Маршал Боршніц. - Розумно використати місце, час і перевагу, повернути обставини на свою користь, несподівано вдарити на ворога, заскочити його зненацька мудрою тактикою... таж це те, що мають у своєму розпорядженні великі воєначальники. Саме таким манером перемагали Жижка і Прокоп, слава панам ландвійтам, що зуміли побити гуситів їхньою власною зброєю. Оце викликає в мене заздрощі, їхні тріумф і слава заздрощі викликають. І я зовсім цього не соромлюся.

- Перемога під Крацау, - додав Фуллштейн, - наново нас надихнула. Повернула надію, яку ми вже втрачали. Дай нам, Боже, ще й другу таку вікторію.

- Бог її нам дасть, - оголосив, гордо випроставшись, Ян Зембицький. - І я вам її дам. На бій з єретиками сам вас поведу. До вікторії, яка лужицьку затьмарить.

Поведу вас, отже, до такої вікторії, що Поленц і Колдщ відійдуть у забуття. Вони під Крацау Краловця тільки вщипнули. Ми ж зітремо його на порох. Єретицькі трупи поскладаємо у стоси, а з упійманих будемо на ешафотах паси дерти. Ось що я вам пропоную, вашим князям, старостам і радам. Об’єднатися, спільно на чехів вдарити і їх розгромом відзначити Різдво Христове. Хто зі мною? І з якою силою? Га? Що скаже Вроцлав? Свидниця? Опава?

- Від імені Вацлава Пшемковіца, світлого князя Глубчиць і Градця, - промовив Фуллштейн, швидко, ніби боявся, що хтось його випередить, - обіцяю сто списів опавського лицарства. Світлий князь особисто військо поведе.

- Єпископ Конрад, - сказав, поміркувавши, староста Танненфельд, - виставить усю свою хоругву. Посилену гуфами з Гродкува і Отмухова. Разом сімдесят списів.

- Місто Вроцлав, - взявся в боки Йорг Рейбніц, - дасть сто п’ятдесят вершників. А що Свидниця?

- Місто Свидниця, - гордо заявив Оппельн, - неабияк причинилося до перемоги під Крацау. Раз тепер його милість князь Ян обіцяє вікторію, яка затьмарить Крацау, то й Свидниці там забракнути не може. Так легко затьмарити себе ми не дамо, ані стерти зі сторінок історії. Свидниця виставить сто п’ятдесят коней добірної кінноти під командуванням пана підстарости Стоша. Ми всі у Свидниці раді будемо побачити гуситів розтертими на порох. Але перше, може, хай нам його милість князь Ян оприявнить, у який же то спосіб він наміряється оце розтирання вчинити.

- По-перше, вчиню це силою, - з місця випалив Ян Зембицький. - З того, що ви тут сказали, я обрахував нашу потенцію десь на тисячу кінних, зокрема й триста коней важкоозброєного лицарства. Краловець має чотири тисячі піших і лише двісті вершників. А позаяк лицар в обладунку десяти піших хирляків вартий, перевага на нашому боці. По-друге, ми покінчимо з ними у такий самий спосіб, як і під Крацау. Нападемо із засідки на похідну колону. Попередньо зробивши так, що вони підуть тудою, де ми на будемо на них чекати.