Слава ЗСУ!

- Гусити, - Ян Зембицький кинув стилет на стіл, на карту, що лежала на ньому, - все ще маючи сумніви стосовно штурму Клодзька, стоять укріпленим табором на південь від міста, неподалік села Ренгерсдорф, біля самого мендзилеського тракту. Ти знаєш, де це, правда? Підеш туди. Краловець тебе знає й довіряє тобі, тому він тебе послухає. Ти намовиш його згорнути табір і виступити на північ. Спокусиш його якоюсь брехнею, обіцянкою багатої здобичі, нагодою нищівної атаки на єпископські війська, шансом захопити самого єпископа живцем... Зрештою, твоя справа, якою брехнею ти його переконаєш, важливо, щоб він виступив. На північ, через Шведельдорф і село Рошиці, у долину Сьцінавки, з подальшим напрямом на Нову Руду. Ясна річ, гусити ніколи так далеко не дійдуть, ми займемося ними... раніше. Однак важливо... Ти мене слухаєш?

- Ні.

- Що?

- Ти не зробиш мене зрадником.

- Ти вже зрадник. Зараз ти просто поміняєш одну сторону на іншу.

- Ні.

- Рейневане. Ти знаєш, що можна зробити з людиною за допомогою розжарених кліщів і смоляних квачів? Я тобі скажу: можна припікати боки доти, доки з-під ребер не стане видно внутрішні органи.

- Ні.

- Герой, га? - Ян Зембицький подав знак рукою. - Не зрадить? Навіть якщо його затягнуть до катівні? А що буде, якщо виявиться, що зовсім не героя туди затягнуть? Що комусь іншому будуть припалювати бочки? А героєві накажуть спостерігати за процедурою?

Рейневан заціпенів, зовсім паралізований жахом. Він усе знав ще до того, як князь подав знак рукою. Знав іще до того, як пахолки втягнули до покою Ютту. Вона була бліда й навіть не опиралася.

Князь Ян жестом наказав підвести її ближче. Якщо доти Рейневан обманював себе надією, що феодал не насмілиться ув’язнити чи збезчестити Апольдівну, що не насмілиться заподіяти кривду шляхтянці, панні з лицарського роду, тепер вираз обличчя та очей князя розвіяв його надії й розпорошив їх, як пил. Хтиво і жорстоко усміхнений Ян Зембицький торкнувся щоки Ютти, і дівчина різко відсахнулася, відвернула лице. Князь засміявся, став за нею, різким рухом здер із її плечей котарді та сорочку, на очах Рейневана, який смикався в руках пахолків, стиснув долонями оголені перса. Ютта зашипіла й сіпнулася - марно. Тримали її міцно.

- Перш ніж ми почнемо припікати ці дві красуньки-близнючки, - засміявся Ян, брутально забавляючись персами дівчини, - я візьму собі панянку до ложа. Але якщо ти далі гратимешся в героя, панянка потрапить до карцера в ратуші, хай і там мають утіху. Бо знай, Беляво, що вони там і далі забавляються, наглядачі і стражники, та сама компанія, що й тоді, коли там мала нещастя опинитися бургундка. Дістануть хлопці і другу, яка вже набридла князеві, хе-хе... А тебе я накажу зачинити в сусідній камері. Щоб ти все чув і все собі уявляв. А потім... Потім будемо припікати...

- Пусти її, - ледь чутно видихнув Рейневан. - Пусти її... Лиши... Не смій... Пожалій її... Князю... Я зроблю, що накажеш.

- Що? Я не почув!

- Зроблю, що накажеш!