Слава ЗСУ!

- Почав, щойно зійшло сонце, - втрутився Радім Тврдік, бачачи, що Рейневана більше цікавить Самсон Медок, ніж хто що думає про Акслебена. - Справді сам-на-сам з об’єктом, себто із Самсоном. Допомоги не хотів, хоча ми пропонували. Нічого не просив, ні інструментів, ні фіміаму, ні aspergillum81. Видно, він володіє якимось могутнім артефактом.

- Або правда те, - додав Брем, - що говорять про “Manusfortis”. Ним не можна нехтувати.

- Ми ним не нехтуємо, - запевнив Телесма. - Адже це, як-не-як, Вінцентій Акслебен власною персоною, magnus experimentator et nigromantus82. Знання про магію йому напевне не бракує. Це майстер. Тож він має право бути дещо екстравагантним.

- Яке складне слово, - скривився Фраундіншт. - У Малій Шмедаві, моєму селі, на таких, як Акслебен, не казали: “екстравагантний”. Казали просто, невибагливо і звичайно: сраний надутий хам.

- Ніхто не досконалий, - констатував Теггендорф. - У тому числі Вінцентій Акслебен. А те, що в нього дивакуваті методи роботи? Ну що ж, оцінимо, як виправдовують себе такі методи. Пізнаємо це й оцінимо, як наказує Писання: ex fructibus eorum83.

- Закладаюся, - не здавався Сватоплук, - що кислими й невдалими будуть ці плоди. Хто хоче побитися об заклад?

- Я напевне ні, - стенув плечима Щепан з Драготуш. - Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіги - із будяків?84 Акслебенові не вдасться із Самсоном, результат буде такий самий, як наш на Трьох Царів. Тобто жодного результату. Акслебена погубить те саме, що погубило і нас. Пиха та марнославність.

* * *

На залізній тринозі тліло і курилося тонесенькою смужкою диму ароматичне кадило - класична, рекомендована більшістю гримуарів суміш алое і мускатного горіха. Самсон, введений у транс, лежав на великому дубовому столі. Він був зовсім голий, на його велетенському, майже позбавленому волосся тілі виднілися численні чарівні й кабалістичні знаки, написані магічним чорнилом з кіноварі, галуну й купоросу. Велетень був покладений і розпростертий так, щоб його голова, руки й ноги торкалися необхідних точок на Колі Соломона - гебрайських літер Ламед, Вау, Йод, Каф і Нун. Його оточувало дев’ять чорних свіч, мисочка із сіллю і чаша з водою.

Теггендорф і Брем, які стояли при протилежних кутках столу, обидва в просторих церемоніальних шатах, упівголоса інтонували приписані обрядом псалми. Вони саме закінчили “Ecce quam bonum”85 і починали “Dominus inluminatio mea”86.

Бездєховський наблизився. На ньому були білі шати й гостроверхий капелюх завдовжки з лікоть, розписаний ієрогліфами. Він тримав athame - двосічний стилет з рукояткою зі слонової кістки, абсолютно необхідний для гоеції87 реквізит.

- Athame, - голосно промовив він. - Ти, що є Атанатос, той, хто не знає смерті, і який є al-dhame, знаком крові! Conjuro te cito mihi obedire!88 Hodomos! Helon, Heon, Homonoreum! Dominus inluminatio mea, quem timebo? Dominus protector vitae meae a quo trepidabo?89

Бездєховський по черзі торкнувся лезом аташе полум’я свічі, води й солі.

- Заклинаю тебе, - промовляв він за кожним разом, - Істото Вогню, іменем Сили: нехай покине тебе привид і нічна мара. Заклинаю тебе, Істото Води, іменем Сили: викинь із себе всяку нечистоту й бруд. Іменем Сили, іменем Амбріела й Ехесатіела, будь благословенна, Істото Солі, хай полишить тебе зла воля демонів. І хай добро Творця повернеться на її місце.