Слава ЗСУ!

- Так ось, ти помиляєшся, - відповів Рейневан. - Я цілком з тобою не згоден. І аж ніяк не тільки в питанні цинічних життєвих правил і аж ніяк не стосовно того, що в житті найважливіше. Я не згоден з твоєю оцінкою ситуації. Бо час не тільки сприяє походу, а й підганяє його. Під’єштеддя і Їчинське підгір’я опановані нашими військами, нечисленні католицькі пани у цьому районі настрахані, їхній дух надламаний поразкою хрестового походу під Таховом. Вони як обкурені димом бджоли. Тож якщо й вирушати, то саме зараз, перш ніж вони отямляться і знову зможуть жалити. Що ти на це скажеш?

- Нічого.

- А що стосується підготовки, ти маєш рацію. Підготуймося. Що ти пропонуєш?

Шарлей зітхнув.

* * *

Рейневан і Самсон виїхали з Праги десятого жовтня, у день пам’яті святого Гереона та його товаришів-мучеників, який цього року випадав на п’ятницю. Вони покинули місто рано вранці. Коли проминули Поржічську браму, з-за хмар вийшло сонце і казковим сяйвом залило Вітков і Шпитальське поле, що переливалися барвами. Рейневан вирішив, що цей любий серцю краєвид є добрим провіщенням і прикметою.

Ні він, ні Самсон не почували себе надто добре. Обидва мали за собою велемовне прощання з магами з аптеки “Під Архангелом”, яке тривало до глибокої ночі. Рейневан зітхав і крутився в сідлі: йому додатково довелося відсвяткувати прощання з пані Блаженою Поспіхаловою.

Вони прямували до Коліна, який від середини вересня був в облозі Табора, Сиріток і пражан. Облогою командував Прокоп Голий. В армії Прокопа Голого був Шарлей. Місяць, який минув від розлуки з ними, Шарлей повинен був використати, щоб підготувати похід. Він стверджував, що такі можливості в нього є. Рейневан йому вірив. Шарлей мав як можливості, так і засоби. Демерит не приховував - а бувало, що навіть і хвалився, - що він воює в таборитській польовій армії заради здобичі й зиску і що має вже чимало відкладеного по різних сховках.

Сонце зникло за чорними хмарами, які напливали з півночі. Стало темно й похмуро. Просто-таки зловіщо.

Рейневан вирішив, що пророкування - то забобон.

* * *

Виглядало, ніби Прокоп не слухає. Але так лише здавалося.

- Відпустити брата Шарлея, - повторив він. - У воєнний час звільнити його від служби в армії. Заради твоїх приватних справ, брате Белява. Іншими словами, приватне понад усе, а обов’язок перед Богом і вітчизною - дурниця. Так чи ні?

Рейневан не відповів, тільки голосно ковтнув слину. Прокоп фиркнув.

- Згода, - заявив він. - Я даю згоду.

- Причин є три, - продовжував він, відверто насолоджуючись остовпінням. - По-перше, брат Шарлей служить у лавах Табора вже понад рік, відпустку заслужив. По-друге, брат Неплах доніс мені про твої заслуги, брате Белява. Ти самовіддано боровся з ворогами нашої справи, героїчно, кажуть, бився з бунтівниками у Празі шостого вересня. Лікував поранених, не пив, не їв і не спав. Це, безперечно, заслуговує винагороди. А по-третє...

Він зупинився, обернувся. Вони вже були під будинком гамазеї, який зараз виконував роль ставки і резиденції штабу облоги.

- А що по-третє і найважливіше, ви довідаєтеся пізніше, ми ще повернемося до цієї справи. А зараз я маю інші. Зрештою, ви дізнаєтеся, які. Будете слухати, бо я залишаю вас при собі.