Слава ЗСУ!

Присутні обмінялися багатозначними поглядами. Вони знали, в чім річ, звістка розлетілася швидко і широко. Королева Сонька, дружина Ягелли, була звинувачена у віроломстві й подружній зраді. Вона попустила гальма сорому, як пліткували, щонайменше із сімома лицарями. У Кракові тривали арешти й розслідування, а Ягелло, зазвичай спокійний, казали, рвав і метав.

- На тобі, брате Вишеку, велика відповідальність. Наші посольства до Польщі досі якось не вельми вдавалися. Досить згадати Гинека з Кольштейна. Тому перш за все перекажи, будь ласка, панові Шафранцеві, що якщо король Владислав дозволить, то незабаром прибуде до Вавеля поклонитися його величності чеське післанництво, на чолі якого стану я, власною персоною. Це найважливіша річ у твоїй місії - підготувати мою. Скажеш, що ти є моїм послом per procura108.

Вишек Рачинський поклонився.

- На твій розсуд і відчуття залишаю, - тягнув далі Прокоп Голий, - з ким ти ще в Польщі порозмовляєш і до кого наблизишся. Кого промацаєш. Бо мусиш знати, що я ще не вирішив, до кого я зі своїм посольством вирушу. Хотів би до Ягелла. Але за несприятливих обставин не виключено, що до Вітольда.

Рачинський відкрив рота, але промовчав.

- З князем Вітольдом, - втрутився Прокупек, - нам по дорозі. У нас подібні плани.

- У чому подібні?

- Чехія від моря до моря. Така наша програма.

Вираз обличчя Вишка, видно, був надто промовистим, бо Прокупек негайно поспішив роз’яснити.

- Бранденбург, - заявив він, тицяючи пальцем у мапу, - це земля, що з правіку належить чеській короні. Люксембуржці просто-напросто збули Бранденбург Гогенцоллернам, не штука буде скасувати цю оборудку. Сигізмунда Люксембурзького ми скасували як короля, скасуємо і його ґешефти. Заберемо, що наше. А якби німаки стали смикатися, то поїдемо туди возами і начистимо їм сраку.

- Розумію, - сказав Рачинський. Але вираз його обличчя особливих змін не зазнав. Прокупек це бачив.

- Маючи Бранденбург, - продовжив він далі, - візьмемося за Орден, за хрестоносців. Виженемо проклятих тевтонців з-над Балтики. І вже маємо море, хіба ні?

- А Польща? - холодно запитав Вишек.

-Польщі, - спокійно долучився Прокоп Голий, - на Балтиці не залежить, це було видно по Грюнвальді. Це було видно по Мельненському мирі109. Це чітко видно по нинішній політиці Ягелла, а радше Вітольда, бо Ягелло... Гм, прикро визнати, але що вдієш, таке життя, кожному з нас доведеться колись стати дідом. А щодо інтересів Вітольда, то вони на сході, а не на півночі. Тож ми візьмемо собі Балтику, позаяк... Як це ти кажеш, Шарлею?

- Res nullius cedit occupanti.

- Зрозуміло, - кивнув головою Вишек. - Отже, одне море є. А друге?

- Поб’ємо турків, - стенув плечима Прокупек, - і вже в нас буде Чорне море. Чехія стане морською державою, і баста.

- Як бачиш, брате Вишеку, - підхопив з усмішкою Прокоп Голий, - ми дуже поступливі. Нам з усіма по дорозі, та й з нами всім користь і вигода. Ягеллі ми забезпечимо спокій від Ордену, Вітольдові дамо свободу дій на сході, нехай собі там завойовує і привласнює, що схоче, хоч би й Москву, Великий Новгород і Переяслав-Рязанський. Папі теж, певно, піде на користь, коли ми винищимо хрестоносців, які вже понад міру розрослися і возгордилися. Здійснимо пророцтво святої Бригіди, цього разу повністю й остаточно. А коли за турків візьмемося, то Святий Отець теж радше втішиться, ніж засмутиться, чи не так? Як ти думаєш? Вишек Рачинський залишив свої думки при собі.