Слава ЗСУ!

Будучи вже на сухій землі й переконавшись, що йому ніщо не загрожує, утопник набув упевненості в собі. Він випростався, затупотів великими ступнями, підскочив, у підскоку вода й намул щедро і з плюскотом полилися з-під його зеленого плащика. Уже зовсім осмілівши, утопник псикнув водою із зябер, розтулив жаб’ячу пащеку і голосно заскрекотів, повідомляючи навколишню природу про те, хто тут хазяїн.

Природа не відреагувала. Утопник покрутився трохи між трав, попорпався у болоті, врешті-решт вирушив під гору, у бік лісу. І потрапив прямісінько в пастку. Скрекотнув, побачивши перед собою насипане з піску півколо. Наблизив пласку ступню - і зі здивуванням відсмикнув її. Раптом збагнув, у чому справа, голосно заквакав й обернувся, щоб утікати. Але вже було пізно. Залізноокий вискочив із заростей і замкнув магічне коло висипаним із мішка піском. Замкнувши, всівся на пеньку.

- Доброго вечора, - чемно сказав він. - Я хотів би порозмовляти.

Утопник - залізноокий уже бачив, що це створіння правильніше називати водяником, - кілька разів спробував перескочити через магічне коло, безрезультатно, ясна річ. Змирившись з долею, він енергійно потрусив пласкою головою, причому з його вух вилилося багато води.

- Брекк-рек, - заскрекотів він. - Брекк-рекекекс.

- Виплюнь мул і повтори, будь ласка.

- Брекекґрег-ґрег-ґрег.

- Ти робиш ідіота із себе? Чи з мене?

- Куакс-квааакс.

- Шкода таланту, пане водянику. Ти мене не обдуриш. Я прекрасно знаю, що ви розумієте і вмієте говорити по-людськії.

Водяник закліпав подвійними повіками і розкрив рота, широкого, як у ропухи.

- По-людськи... - забулькав він, плюючи водою. - По-людськи - авжеж, так. Але чого б це я мав би балакати по-німецьки?

- Один-нуль на твою користь. По-чеськи може бути?

- Чому б і ні?

- Як тебе звати?

- А як я тобі скажу, то ти мене випустиш?

- Ні!

- То йди до сраки.

Якийсь час панувала тиша. Її порушив залізноокий.

- Є, - лагідно почав він, - одна справа, яку треба залагодити, пане водянику. Я хочу, щоб ти мені щось дав. Ні, не дав. Скажімо так: дав доступ.

- До гівна я тобі дам доступ.

- Я й на мить не припускав, - усміхнувся залізноокий, - що ти згодишся відразу, і передбачав, що над цим доведеться попрацювати. Я терплячий. Маю час.

Утопник підскочив, затупотів. З-під його плащика знову полилася вода, видно, він мав там чималий її запас.

- Чого ти хочеш? - заскрекотів він. - Чому ти мене мучиш? Що я тобі зробив? Чого ти від мене хочеш?

- Від тебе - нічого. Радше від твоєї дружини. Вона, зрештою, чує нашу розмову, вона он там, біля самого берега, я бачу, як заворушився очерет і задрижало латаття. Добрий вечір, пані водяникова! Не йдіть, будь ласка, ви будете потрібні!

З-під берега почувся плюскіт, ніби пірнув у воду бобер, водою пішли кола. Упійманий утопник голосно загудів, немов болотяний бугай, коли той трубить, засунувши дзьоб у болото. Потім сильно розчепірив зябра і видобув із себе гучний скрекіт. Залізноокий безпристрасно спостерігав за ним.