Слава ЗСУ!

- Коли час такий - зареготав Жировський, - що йдуть на вас хрестоносці, га? Що йдуть з великою міццю, що несуть меч і вогонь, що землю і воду за собою залишають? Що того й гляди, як...

- Цить, - перебив його Адам Вейднар. - А вам, пане чеху, я так відповім: не до речі ваші дорікання. Бо Нове Місто, авжеж, тепер опустіло, обезлюдніло. Бо коли настали, як ви це зводили сказати, ці дні, новоміські купою потяглися за Прокопом Голим боронити край. Отож якби мені який новоміський дорікав, я би змовчав. Але звідси, зі Старого Міста, не пішов узагалі ніхто. Так що дорікав казан горщикові, от що.

- Сила, - повторив Жировський, - іде з заходу, вся Європа! Не встояти вам цього разу. Буде вам гаплик, настав і вам край.

- Нам, - уїдливо повторив Рейневан. - А вам ні?

- Нам теж, - похмуро відповів Вейднар, жестом утихомирюючи Жировського. - На жаль. Зле ми, виходить, вибрали, на який бік стати в цьому конфлікті. Треба було слухати, що казав єпископ Ласкаж.

- Еге, - зітхнув Ян Куропатва, - було й мені слухати Збишека Олесницького. А тепер стирчимо тут, як худоба на різниці, а різник ось-ось появиться. На нас іде, нагадую вам, хрестовий похід, якого ще світ не бачив. Вісімдесятитисячна армія. Баварці, саксонці, війська рейнських пфальцграфів, озброєний народ зі Швабії, з Тюрінгії, з міст Ганзи, до того ж увесь пльзенський ландфрид, ба навіть якісь заморські диваки. Перейшли кордон на початку липня, взяли в облогу Стршибор, який ось-ось упаде, а може, вже впав. А скільки від Стршибора до нас? Миль двадцять з гаком. То й порахуйте собі. Не довше ніж за п’ять днів будуть тут. Сьогодні в нас понеділок. У п’ятницю, згадаєте мої слова, побачимо їхні хрести під Прагою.

- Не стримає їх Прокоп, поб’ють його в полі. Не встоїть він проти них. Надто вже їх багато.

- Мадіаніти й амалькіти, коли вторгайся в Гілеад, - сказав Радім Тврдік, були численні, як сарана, верблюдів їхніх було, як піску над морським берегом. А Гедеон на чолі всього лише трьохсот воїнів їх побив і розігнав. Бо воював в ім’я Господа Воїнств26, з Його іменем на устах.

- Так-так, авжеж. А шевчик Скуба переміг вавельського змія. Не плутайте, милостивий пане, казок з дійсністю.

- Досвід навчає, - додав з кислою усмішкою Вейднар, - що Господь, якщо взагалі стає на чийсь бік, то радше на бік сильніших Воїнств.

- Не стримає хрестоносців Прокоп, - замислено повторив Жировський. - Га, цього разу, пане чех, навіть сам Жижка вас би не врятував.

- Прокоп не має шансів, - фиркнув Куропатва. - Закладаюся на що завгодно. Завелика сила надходить. З хрестовим походом ідуть лицарі з Йоргенсшільду, Ордена щита святого Георгія, цвіт європейського лицарства. А папський легат веде, кажуть, сотні англійських лучників. Ти чув, чеху, про англійських лучників? Мають луки завдовжки з чоловіка, б’ють із них на п’ятсот кроків, з такої ж дистанції пробивають бляхи, прошивають кольчуги, неначе лляні сорочки. Хо-хо! Такий лучник здатен...

- А здатен, - спокійно перебив Тврдік, - такий лучник встояти на ногах, як дістане по голові ціпом? Приходили тут уже до нас до всякого здатні, приходив різної масті цвіт лицарства, але по сю пору не трапився ніхто, чий череп витримав би чеський ціп. Не бажаєте побитися об такий заклад, пане поляк? Я, бачте, стверджую, що як дістане заморський англієць ціпом у тім’я, то вже удруге не натягне заморський англієць тятиву, бо буде заморський англієць заморським небіжчиком. А якби воно сталося якось інакше, то перемога ваша. На що закладаємося?