Слава ЗСУ!

- Зроблено.

- А Рейнмар Беляу?

- Теж зроблено.

- То випиймо. Давай келих. Але спочатку понюхай, який букет. Молдавське! Мені дали шість бочівок як хабар [17]. За посаду схоластика в Легниці.

- Хабарництво при роздаванні пребенд? Негарно, отче.

- Хабарів не дають, бо не можуть собі дозволити, виключно засранці. І що, я маю призначати на церковні посади засранців? Га? До речі, якщо вже ми про це говоримо, може, ти хочеш якусь церковну посаду, Грелленорте?

- Ні, отче єпископе. Не хочу. Клір мені гидкий.

* * *

Залізноокий, констатував Вендель Домараск, черговий раз переодягнувся, повністю змінив зовнішність. Замість сутани, ряси або патриціанського дублету сьогодні він був одягнений у коротку шкіряну куртку, тісні штани і високі чоботи. При ньому не було видно жодної зброї, одначе він справляв враження найманця. Таке вбрання було ефективним камуфляжем: у Шльонську останнім часом було повно найманців. Був чималий попит на людей, які вміють поводитися зі зброєю.

- Незабаром, - почав залізноокий, - я виконаю своє завдання. Після виконання негайно зникну. Тому я хотів би попрощатися з вами вже сьогодні.

- Хай вас Бог провадить, - magister scholarum сплів пальці.

До побачення в кращі часи.

- Дай Боже. Я маю останнє прохання.

- Вважайте, що його виконано.

- Я знав, та й пересвідчився на власні очі, - почав залізноокий, трохи помовчавши, - що ви майстер над майстрами в мистецтві конспірації. Що вмієте приховувати те, що має бути приховане. Гадаю, що ви можете зробити й протилежну річ.

- Зробити, - усміхнувся Домараск, - щоб таємниця перестала бути таємницю? Поінформувати - і водночас дезінформувати?

- Ви читаєте мої думки.

- Про кого або про що йдеться?

Залізноокий пояснив. Вендель Домараск довго мовчав. Потім підтвердив, що зробить. Але не словом. Кивком голови.

З-за прочиненого віконця долітав хор голосів учнів опольської колегіатської школи, які декламували початок “Метаморфоз”.

Aurea prima sata est aetas, quae vindice nullo,

sponte sua, sine lege fidem rectumque colebat.

Poena metusque aberrant, nec verba minantia fixo

aere legebantur, nec supplex turba timebat

iudicis ora sui, sed erant sine vindice tuti [18]...

- Мудро писав великий Назон, - перервав тривалу мовчанку залізноокий, який доти прислухався. - Золотим був перший вік, вічна весна світу. Але цей вік уже не повернеться. Пройшов після нього і срібний вік, пройшов і бронзовий. Тепер надійшов четвертий вік, останній вік, з твердого заліза, de duro est ultima ferro. Останній вік - це вік крові та загибелі. Вийшла на світ зараза різномастої злочинності. Віра та правда втекли від війни, вбивства та пожежі. Тріумфують зрада та насильство. Вражена тим, що діється, покидає землю Астрея, останнє божество. А коли не стане божеств... Що тоді? Потоп?

- Ні, - заперечив Вендель Домараск. - Не буде потопу. І не буде цей вік останнім. Гарантією цього є хоча б оті шмаркачі, що зубрять Овідія Назона. Ми, люди темряви, люди насильства і зради, ми, це правда, проминемо разом з віком закривавленої сталі. Але вони залишаться. Вони - це майбутнє і надія світу. Те, що ми робимо, ми робимо саме для них.