Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чарлі і шоколадна фабрика

Усі перестали збирати жовтець і глянули на той бік річки.

- Вона не бреше, дідуню! - вигукнув Чарлі. - Це справді людинка! Чоловічок! Бачите?

- Бачу, Чарлі! - схвильовано підтвердив дідунь Джо.

І тут зненацька закричали всі.

- їх двоє!

- О людоньки, й справді!

- Більш, як двоє! Он один, два, три, чотири, п'ять!

- Що вони там роблять?

- Де взялися?

- Хто вони такі? [102]

Діти разом з батьками метнулися до річки, щоб краще роздивитися.

- Це просто фантастика!

- Вони мені по коліна!

- А яке в них смішне довге волосся! Крихітні люди - завбільшки як звичайна

лялька - зупинилися на тому березі річки й почали розглядати відвідувачів. Один показав на дітей, а тоді щось прошепотів чотирьом своїм товаришам і всі п'ятеро зареготали.

- Це ж не можуть бути справжні люди, - засумнівався Чарлі.

- Звичайно, що справжні, - заперечив містер Вонка. - Це ж умпа-лумпи.

Розділ 16. Умпа-Лумпи

- Умпа-лумпи! - вигукнули всі одночасно. - Умпа-лумпи!

- Імпортовані прямо з Лумпаландії, - гордо пояснив містер Вонка.

- Нема такої країни, - заперечила пані Солт.

- Вибачте, шановна пані, але...

- Містере Вонко, - вигукнула пані Солт. - Я вчителька географії... [104]

- Тоді ви про неї ще довідаєтесь, - сказав містер Вонка. - Ой, яка ж то жахлива країна! Нема там нічого, крім густющих джунглів. Там аж кишить найнебезпечнішими у світі звірюками - роговоглі, снуцвангери і жахливі злісні вангдудлі. Один вангдудль легко може зжерти десяток умпа-лумпів та ще й примчати по добавку. Коли я туди примандрував, то виявив, що маленькі умпа-лумпи живуть у хатинках на деревах. Вони мусили жити в цих дерево-хатках, щоб урятуватися від вангдудлів, рого-воглів та снуцвангерів. Вони страшенно голодували. Харчувалися зеленою гусінню, а гусінь на смак була огидна, тож умпа-лумпи цілісінькими днями нишпорили у верхівках дерев, шукали, з чим би ту гусінь змішати, щоб поліпшити її смак - червоних жучків, наприклад, або евкаліптового листя чи кори бон-бонового дерева. Усе те було противнюче, та все ж не таке противнюче, як гусінь. Бідолашечки умпа- [105]лумпи! Понад усе їм хотілося бобів какао. Та вони ніде не могли їх роздобути. Умпа-лумпа був щасливий, коли за рік вдавалося знайти три-чотири какаові боби. А як вони про них мріяли! Какао-боби снилися їм ночами, а вдень вони тільки про них і говорили. Варто було при умпа-лумпі згадати слово «какао», як у того починала текти слина. Какао-боби, - розповідав містер Вонка, - ростуть на какаових деревах, і саме з них роблять шоколад. Без какао-бобів шоколаду не вийде. Какао-боби - це і є шоколад. Я на цій фабриці щотижня переробляю мільярди какаових бобів. Отож, шановні діти, коли я довідався, що умпа-лумпи шаліють за цим харчем, то одразу видряпався по дереву в їхнє село і пропхав голову в двері хатки вождя племені. Той бідолаха сидів охлялий і намагався їсти з миски товчену зелену гусінь, та ще й так, щоб не знудило. «Послухайте мене, - сказав я (звісно, не нашою, [106] а умпа-лумпівською мовою), - якби ви всі перебралися в мою країну й жили на моїй фабриці, то мали б какао-бобів скільки захочете! У моїх коморах їх цілі гори! їжте, скільки влізе! їжте, хоч лусніть! Можу й зарплатню видавати бобами!»

«Ви серйозно?» - аж підстрибнув на стільці вождь умпа-лумпів.

«Авжеж, серйозно, - підтвердив я. - А ще зможете їсти шоколад. Шоколад ще смачніший за какаові боби, бо до нього додають молоко й цукор».

Чоловічок заволав з радості й метнув миску з товченою гусінню у вікно хатинки. - «Домовилися! - вигукнув він. - Перебираймося!»

Отож я й переправив їх усіх сюди, усіх чоловіків, жінок і діточок умпа-лумпівського племені. Це було легко. Я перевіз їх контрабандою У великих ящиках з дірочками, і всі добралися живі й здорові. Вони чудові працівники. Усі

вже говорять по-нашому. Люблять танці й музику. Постійно складають пісні. Гадаю, ви ще не раз почуєте сьогодні їхні співи. Але мушу попередити, що вони досить пустотливі. Люблять жартувати. А одягаються, наче й досі живуть у джунглях. Наполягають на цьому. Чоловіки, як ви й самі бачите через річку, носять тільки оленячі шкури. Жінки носять листочки, а діти взагалі нічого не носять. Жінки щодня вбираються в нові листочки...

- Татку! - закричала Верука Солт (та дівчина, яка мала все, що забажає). - Татку! Я хочу умпа-лумпу! Дістань мені умпа-лум-пу! Негайно хочу умпа-лумпу! Заберу його додому! Скоріше, татку! Дістань мені умпа-лумпу!

- Ну що ти, кицю! - сказав їй батько, - не можна перебивати містера Вонку.

Попередня
-= 15 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 36.

Останній коментар

Глеб 04.05.2021


жопа 27.04.2021

гавно


жопа 27.04.2021

текст гавно заставили читать


Додати коментар