Слава ЗСУ!

- Дідуню, правда ж, умпа-лумпи жартують? - запитав Чарлі.

- Авжеж, правда, - відповів дідунь Джо. - Просто жартують. Принаймні, я сподіваюся, що жартують. А ти як думаєш?

Розділ 18. По шоколадній річці

- Рушаймо далі! - гукнув містер Вонка. - Швиденько! Усі за мною в наступний цех! І не переживайте за Авґустуса Ґлупа. Він вийде сухим з води. Так завжди буває. Продовжимо нашу подорож по річці! А ось і човен! Дивіться!

Над теплою шоколадною рікою здіймався густий серпанок, і з цього серпанку раптом виплив дивовижний рожевий човен. Це був великий весловий човен з високим носом і високою кормою (як у стародавніх вікінгів), і був він такий сяючий, іскристий і сліпучо-рожевий, ніби його виготовили з яскравого рожевого скла. З обох облавків стриміло багато весел і, коли човен наблизився, то всі, хто стояв на березі, побачили, що за веслами сидять безліч умпа-лумпів - може, з десяток за кожним веслом. •

- Це моя особиста яхта! - повідомив містер Вонка, сяючи від задоволення. - Я її видовбав з величезної карамельки! Яка ж вона чудова! Подивіться, як розтинає хвилі!

Сліпучо-рожевий карамельний човен м'яко пристав до берега. Сотня умпа-лумпів сперлася на весла й розглядала гостей. Зненацька всі вони вибухли пронизливим реготом.

- Що такого смішного? - здивувалася Віо-лета Бореґард.

- Та не звертайте на них уваги! - вигукну»: містер Вонка. - Вони завжди сміються! їх смИ шить усе на світі. Стрибайте в човен! Хутенької!

Щойно всі безпечно розмістилися в човні! як умпа-лумпи відштовхнули його від берег» й налягли на весла. [124]

- Гей, там! Майк Тіві! - крикнув містер Вонка. - Не лижи човна язиком! Він стане липкий!

- Татку, - заявила Верука Солт, - я хочу такого човна! Купи мені точнісінько такого самого великого рожевого карамельного човна, як у містера Вонки! І ще я хочу багато умпа-лумпів, щоб вони мені веслували, і хочу шоколадну річку і ще хочу... хочу...

- Вона хоче добрячих ляпанців нижче спини, - прошепотів на вухо Чарлі дідунь Джо.

Старенький сидів на кормі, а малий Чарлі Бакет поруч з ним. Чарлі міцно тримав дідуня за стару кістляву руку. Він аж кипіт; від хвилювання. Усе побачене було таке чудернацьке - шоколадна річка, водоспад, велетенські смоктальні труби, цукрові галявини, умпа-лумпи, дивовижний рожевий човен і, насамперед, сам містер Віллі Вонка!

Хлопець і подумати не міг, що попереду на [125]

них можуть чекати ще якісь чудасії. Куди вони пливуть? Що мають побачити? І що буде в наступному цеху?

- Правда, дивовижно? - усміхнувся до Чар-лі дідунь Джо.

Чарлі кивнув головою і всміхнувся старому у відповідь.

Раптом містер Вонка, що сидів навпроти Чарлі, понишпорив на дні човна, знайшов великого кухля, занурив у річку й зачерпнув шоколаду.

- Випий, - простяг він кухля Чарлі, - тобі піде на користь. Щоб не померти з голоду.

Потім містер Вонка наповнив ще одного кухля й подав дідуневі Джо.

- Ви теж, - сказав він, - бо щось ви дуже схожі на скелета. Що таке? Останнім часом удома нічого було їсти?

- Та так, ненадто, - знітився дідунь Джо. Чарлі приклав кухля до вуст і, коли густий [126] теплий шоколад потік у порожній живіт, усе його тіло аж затремтіло від задоволення, наповнюючись неймовірним щастям.

- Ну що, добре? - запитав містер Вонка.

- Ой, як чудово! - простогнав Чарлі.

- Смачнішого шоколаду не куштував ніколи! - заплямкав дідунь Джо.

- Це тому, що його змішували у водоспаді, - пояснив містер Вонка.

Човен линув за течією. Річка вужчала. Попереду був якийсь темний тунель - великий круглий, схожий на величезну трубу - і річка текла прямісінько в цей тунель. І човен теж несло туди!

- Веслуйте! - крикнув містер Вонка, зіскочивши на ноги й розмахуючи тростиною. - Повний вперед!

Умпа-лумпи завеслували ще швидше, човен влетів у темний, аж чорний тунель, а пасажи-Ри злякано залементували. [127]

- А вони бачать, куди пливуть? - верещала в темряві Віолета Бореґард.

- Ніхто не знає, куди вони пливуть! - заре* готав містер Вонка.

- Ні, ніхто із вас не знає, де маршрут наш пролягає, де ця річка завертає

й хто на весла налягає! -

Світла жодного немає, і

небезпека наростає,

жах серденька наші крає -

що на нас усіх чекає?

Човен мчить, не сповільняє...

- У нього не всі дома! - заволав чийсь переляканий батько, і ось уже крики батьків^ матерів злилися в один хор жаху. - Він божевільний! - кричали вони.

- Навіжений!

- Псих!

- Очманілий!

- Ненормальний!

- Придуркуватий!