Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чарлі і шоколадна фабрика

- Як чорниця, - уточнив містер Вонка.

- Кличте лікаря! - крикнув пан Бореґард.

- Проткніть її шпилькою! - підказав чийсь батько.

- Рятуйте її! - заламувала руки пані Боре* ґард.

Та врятувати Віолету було годі. її тіло розч дималося й змінювало форму з такою швид~ кістю, що вже за хвилину перетворилося на вєі личезну круглу темно-синю кулю - власне, на велетенську ягоду чорниці, - а від самої Віоі лети Бореґард лишилося тільки по парі крихітних ніжок та ручок, що стирчали з величезної круглої ягоди, та ще малесенька голівка нагорі.

- Це завжди так, - зітхнув містер Вонка. - Я вже двадцять разів випробовував цю жуйку в тестувальній залі на умпа-лумпах, і вони всі двадцятеро перетворилися на чорниці. Це мене так дратує. Не збагну, чому воно так.

- Я не хочу мати чорницю замість дочки! [150]

закричала пані Бореґард. - Негайно зробіть її такою, як була!

Містер Вонка клацнув пальцями, і біля нього миттю з'явилося десятеро умпа-лумпів.

- Закотіть панночку Бореґард у човен, - звелів він їм, - і везіть у сокочавильний цех.

- Сокочавильний цех? - сахнулася пані Бореґард. - Що з нею там робитимуть?

- Чавитимуть, - відказав містер Вонка. - Треба негайно вичавити з неї сік. А потім побачимо... Та не журіться, шановна пані Бореґард. Ми її відрегулюємо, хоч би там що. Мені так прикро, чесне слово...

Десятеро умпа-лумпів уже котили величезну ягоду чорниці через усю залу винаходів до дверей, що виходили на шоколадну річку, де на них чекав човен.

Пан і пані Бореґард побігли за ними. Інші гості, разом з малим Чарлі Бакетом та дідунем Джо, стояли непорушно й дивилися. [151]

- Чуєте, - зашепотів Чарлі, - чуєте, дідуню! Умпа-лумпи в човні заспівали! До зали долинув спів стоголосого хору:

- Усі ми, любі друзі, згодні, що гіршого нема сьогодні, ніж бачити дурну дивачку, яка весь час жує жувачку. (Таку ганебно звичку мати - вже краще в носі колупати). Ці жуйки горе вам несуть - пустопорожня їхня суть. В халепу влип, на нашу думку, той, хто жує жувальну гумку. Вам, може, оповісти знов про бідну панну Біґелов, яка цілісінькими днями жувала жуйку до безтями? Жувала в ванні і в аптеці, в метро, в таксі, на дискотеці, [152]

жувала в церкві і в кіно - такого світ не знав давно! Якщо було їй жуйки мало, вона лінолеум жувала. Жувала віники і гроші, і навіть вухо листоноші. Жувала туфлі і панчохи... В одного хлопця носа трохи не віджувала... Й ось халепа - у неї виросла щелепа, а з нею й зуби, що стирчали, неначе в два ряди кинджали! Роками так вона жувала щодня сто жуйок, і не знала, що прийде день, настане час, коли закінчиться все враз. Ось спатки панночка лягає журнальчик перед сном читає, і жуйка в роті люба-мила, й зубочки, як у крокодила. [153]Під північ жуйку відкладає і вже немовби засинає. Та що за диво! Панна спить, а щелепи її й на мить свого жування не спиняють, хоч жуйки в роті вже не мають. Жували так безперестанку аж до самісінького ранку. Було маркотно й підозріло як в темряві щось гуркотіло, коли її великий рот гримів, як тракторний завод! Усе гучніше: «трах-тарах». О, як спинити весь цей жах! Зубиська наче показились, на все на світі розізлились і панночці, що мирно спала, пів'язика відшматували. Тож панна Біґелов німа відтоді стала і сумна, [154]

і далі все життя жила

в брудній лікарні край села.

Тому урятувати варт нам Віолету Бореґард, щоби вона так не страждала. Не пізно ще. Та часу мало. Повинна вижити вона, хоча й гарантії нема.

Розділ 22. По коридору

- Оце таке, - зітхнув містер Віллі Вонка, - бракує вже двох неслухняних діток. Залишилося троє чемних. Краще ходімо з цієї зали, щоб не втратити ще когось!

- Містере Вонко, - стурбовано поцікавився Чарлі Бакет, - а чи стане Віолета Бореґарл хоч колись нормальною, чи так назавжди й залишиться чорницею?

- З неї миттю вичавлять соки! - заявив містер [156]

Вонка. - Закотять її в сокочавильну машину, і Віолета вийде звідти тоненька, як сопілочка!

- А вона й далі буде така синя? - запитав Чарлі.

- Вона буде фіолетова! - вигукнув містер Вонка. - Гарного, насиченого фіолетового кольору з голови до п'ят! Та нічого не вдієш! От що буває, коли цілісінькими днями жувати гидку жуйку!

- Якщо ви вважаєте, що жуйка така гидка, - втрутився Майк Тіві, - то чого ж тоді виготовляєте її на своїй фабриці?

- Що ти там бурмочеш, - скривився містер Вонка. - Не розберу ні слова. Скоріше! Ходімо! Швиденько! За мною! Ми знову підемо коридорами! - І з цими словами містер Вонка помчав до дальнього краю цеху винаходів і зник У потаємних дверцятах, схованих за численними трубами та печами. П'ятеро дорослих і троє дітей - Верука Солт, Майк Тіві та Чарлі Бакет - кинулися за ним. [157]

Попередня
-= 22 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 25.


Останній коментар

Секрет 17:53:28


Каріна 16.01.2019

Дуже цікаво . Мені дуже
сподобалось. Прочитала 3 рази.


Lolka1 28.08.2018

Фігня!!!!!


Додати коментар