Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чарлі і шоколадна фабрика

- Годі вже! - втрутилась бабуся Джозефі-на. - Не можу цього слухати!

- Я теж, - погодилась бабуня Джорджина. - Невже тепер усі діти так поводяться - як оці шмаркачі, про яких ми щойно почули?

- Звичайно, ні, - усміхнувся їй пан Бакет. - Хоч деякі, на жаль, так. Але не всі.

- Тепер лишився один-единий квиточок! - нагадав дідусь Джордж.

- Саме так, - зітхнула бабуня Джорджина. - Я точно знаю, що завтра на вечерю їстиму капусняк, і так само точно знаю, що цей квиток дістанеться якійсь огидній малій почварі, яка його не заслужила!

Розділ 9. Дідунь Джо іде на ризик

На другий день, коли Чарлі вернувся зі школи й зайшов до дідусів і бабусь, то побачив, що не спить лише дідунь Джо. Усі інші голосно хропли.

- Цс! - прошепотів дідунь Джо й жестом підкликав Чарлі до себе.

Той навшпиньки підійшов і став біля ліжка. Старий хитрюще йому всміхнувся, а тоді сягнув рукою під подушку. Коли ж її звідти витяг, то його пальці стискали старезного шкіряного гаманця. Затулившись ковдрою, старий відкрив гаманця й перевернув догори дном. [55]

Звідти викотилася одна-єдина срібна десяти-центова монетка.

- Це мій таємний скарб, - пошепки пояснив він. - Ніхто про нього не знає. Зробимо ще одну спробу знайти той останній квиток. Що скажеш? Але мусиш мені допомогти.

- Дідуню, невже ви хочете потратити на це останні свої гроші? - прошепотів Чарлі.

- Авжеж хочу! - схвильовано прохрипів старий. - Не гай часу на суперечки! Я не менше за тебе прагну знайти той квиток! На. Бери гроші й біжи в найближчу крамничку, купуй перший-ліпший батончик «Вонка» і мерщій повертайся з ним сюди, розгорнемо разом.

Чарлі взяв срібну монетку і миттю вислизнув з кімнати. За п'ять хвилин він уже повернувся.

- Купив? - пошепки спитав дідунь Джо, очі якого аж сяяли від збудження.

Чарлі ствердно кивнув і показав батончик. [56]

На обгортці було написано: «ВОНКА: ГОРІХОВИЙ ХРУСТКИЙ СЮРПРИЗ».

- Добре! - прошепотів старий, сідаючи в ліжку й потираючи руки. - Тепер... підходь сюди, сідай біля мене і разом його розгорнемо. Готовий?

- Так, - підтвердив Чарлі. - Готовий.

- Відривай верхню обгортку.

- Ні, - заперечив Чарлі, - це ж ви за нього заплатили. Робіть усе самі.

Пальці старого страшенно тремтіли, доки він обмацував батончик.

- Немає ніякої надії, - ледь чутно захихотів він. - Ти ж розумієш, що надії немає, правда?

- Так, - озвався Чарлі. - Розумію.

Вони перезирнулися й обидва нервово захихотіли.

- Май на увазі, - додав дідунь Джо, - існує лише манюсінький шанс, що це саме та цукерка, згоден? [57]

- Так, - погодився Чарлі. - Звичайно. Чому не розгортаєте, дідуню?

- На все свій час, хлопчику, на все свій час. Як ти гадаєш, з якого кінця починати?

- З отого. З найдальшого від вас. Відірвіть тільки малесенький клаптик, щоб ми нічого й не бачили.

- Отакий? - запитав старий.

- Ага. А тепер ще трошечки.

- Доривай ти, - сказав дідунь Джо. - Бо я дуже хвилююся.

- Ні, дідуню. Мусите самі.

- Ну що ж. Отак-от. - І він віддер обгортку.

Вони вдвох зазирнули під неї. Це був солодкий батончик - та й годі. Зненацька їм стало дуже смішно, і вони ви-бухли шаленим реготом.

- Що таке?! - скрикнула бабуся Джозефі-на, несподівано прокинувшись. [58]

- Нічого, - відповів дідунь Джо. - Спи собі, спи.

Розділ 10. Родина починає голодувати

За два наступні тижні стало страшенно холодно. Спочатку пішов сніг. Це сталося цілком несподівано якось уранці, коли Чарлі Бакет саме вдягався йти до школи. Він стояв біля вікна й бачив велетенські сніжинки, що поволі сіялися з замерзлого, сталевого кольору, неба.

До вечора снігу насипало довкола хатинки [60] більш як на метр, і пан Бакет мусив розчищати стежку від дверей до вулиці.

Після снігопаду зірвався сильний крижаний вітер, що не вщухав кілька днів. Він проймав аж до кісток! Усе, до чого торкався Чарлі, було ніби з льоду, і щоразу, як він виходив з дверей, вітрище наче ножем різав по щоках.

У саму хатинку крізь щілини попід дверима й навколо вікон проривалися струмені крижаного повітря, й годі було від них сховатися. Четверо стареньких, скоцюрбившись, мовчки лежали в ліжку й намагалися врятуватися від холоду. Давно забулася радість з приводу Золотих квитків. Ніхто в родині не міг ні про що думати, крім двох насущних проблем - як зігрітися і як наїстися.

Чомусь саме в холодну погоду розбурхується апетит. Усі ми тоді починаємо мріяти про паруючу смаженину, про гарячі яблучні пироги та всілякі інші смачні теплі страви. А оскільки [61] всім нам щастить значно більше, ніж ми гадаємо, найчастіше ми отримуємо бажане... чи щось подібне. Але Чарлі Бакет ніколи не отримував бажаного, бо батьки не мали на це грошей, тож що довше лютувала холоднеча, то нестерпніше мучив його вовчий голод. Давно вже він зіщи-пав обидва батончики - і той, що з дня народження, і той, що купив дідунь Джо - тож тепер нічого не лишалося, як тричі на день їсти водянисті капустяні страви.

Попередня
-= 8 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 36.

Останній коментар

Глеб 04.05.2021


жопа 27.04.2021

гавно


жопа 27.04.2021

текст гавно заставили читать


Додати коментар