Слава ЗСУ!

- Давай ще! – закричав чубатий грубас до корчмаря. – Яєчні з ковбасою, квасолі, хліба і сиру!

- І пива!

- Що так балухи вирячив, Скомліку? Ми сьогодні при грошах! Ми позбавили Кайлея від коня, гаманця, прикрас, меча, сідла і кожуха, все продали червонолюдам!

- Чобітки його дівки теж продали! І коралі!

- Хо, хо, тоді й справді є за що випити! Радий!

- А чому це ти такий радий? Ми маємо за що випити, не ти. Ти зі свого важливого бранця тільки шмарки з-під носа можеш взяти чи його вошей пошукати. Який в’язень – така і здобич, ха, ха!

- Ви псячі сини!

- Ха, ха, сідай, я жартував, закрий рота!

- Випиймо за порозуміння! Ми пригощаємо!

- Де та яєчня, корчмарю, щоб тебе чума зжерла! Швидше!

- І пиво давай!

Скорчена у кріслі Цирі підняла голову, зустрівшись з втупленими у неї розлюченими зеленими очима Кайлея, які було видно з-під розкошланої гриви світлого волосся. Її прошили дрижаки. Обличчя Кайлея, хоч і привабливе, було злим, дуже злим. Цирі одразу зрозуміла, що цей ненабагато старший від неї хлопець здатний на все.

- Тебе мені ніби боги прислали – прошепотів Щур, свердлячи її зеленим поглядом. – Подумати тільки, я не вірив у них, а послали. Не озирайся, мала ідіотко. Ти мусиш мені допомогти… Настав вуха, зараза…

Цирі скулилась ще сильніше, опустила голову.

- Слухай – засичав Кайлей, справді по-щурячи блискаючи зубами. – За мить, коли тут буде проходити корчмар, підкличеш… Слухай мене, у чорта…

- Ні – пршепотіла вона. – Вони мене поб’ють…

Рот Кайлея скривився, а Цирі одразу зрозуміла, що побиття Скомліком є зовсім не найгіршим, що може з нею трапитись. Хоч Скомлік був великим, а Кайлей худий і на додачу зв’язаний, вона інстинктивно відчула, кого їй слід більше боятись.

- Якщо ти мені допоможеш – прошепотів Щур – то я допоможу тобі. Я не сам. Я маю таких друзів, які не залишають у біді… Розумієш? Але коли мої друзі прибудуть, коли розпочнеться, я не можу стирчати біля цього слупа, бо мене ці лотри заріжуть… Нашорош вуха, бляха. Я скажу тобі, що маєш робити…

Цирі опустила голову ще нижче. Її вуста тремтіли.

Лапачі і ніссіровці жерли яєчню, плямкаючи як свині. Корчмар перемішав у баняку і виніс на стіл наступний дзбанок пива і буханець питльованого хліба.

- Я голодна! – запищала вона покірливо, злегка збліднувши. Корчмар спинився, подивився приязно на неї, потім повернувся до бенкетуючих.

- Пане, можна їй дати?

- Геть! – заверещав невиразно Скомлік, почервонівши і плюючи яєчнею. – Геть від нею, засраний вертун рожнів, бо я тобі пузо проштрикну! Не можна! А ти сиди тихо, мандрьохо, бо я тебе…

- Гей, Скомліку, що це, здурів, чи як? – втрутився Веркта, з зусиллям заковтуючи обкладений цибулею хліб. – Подивіться на нього, хлопці, на цього скупердяя, сам жере за чужі гроші, а дівчині шкодує. Дай їй миску, господарю. Я плачу і кажу, кому дати, а кому ні. А кому це не подобєається, то може зараз отримати у щетинисте рило.

Скомлік почервонів ще сильніше, але нічого не сказав.

- Щось мені це ще нагадало – додав Веркта. – Я мушу нагодувати Щура, щоб він не здох дорогою, щоб з нас барон не здер шкуру, вір мені. Дівка нагодує його. Гей, господарю! Приготуй якого їдла для них! А ти, Скомліку, що там бурчиш? Що тобі не смакує?

- За нею треба пильнувати – Лапач вказав на Цирі рухом голови – бо це якась дивна пташка. Якби це була звичайна дівка, тоді б Нільфгаард за нею не вганявся, префект не обіцяв би нагороди…

- Чи вона звичайна, чи незвичайна – зареготав чубатий товстун – це зараз можна виявити, достатньо їй поміж ніг зазирнути! Що ви на це, хлопці? Візьмемо її до стодоли на хвилинку?

- Не смй її торкатись! – буркнув Скомлік. – Я не дозволю!

- Овва! Будемо ми тебе питати!

- Моя вигода і моя голова в тому, щоб довести її цілою! Префект з Амарілло…

- Я серу на твого префекта. Ти п’єш за наші гроші, а нам траханини шкодуєш, Гай-гай, Скомілку, не будь скнарою! А голова тобі не впаде, не бійся, а вигода не мине! Довезеш цілою. Дівка не риб’ячий міхур, від стискання не трісне!

Ніссіровці вибухнули кінським сміхом. Товариші Скомліка вторували. Цирі затряслась, зблідла, підняла голову. Кайлей глузливо усміхався.

- Ти вже зрозуміла? – засичав з-за ледь усміхнений губ. – Коли вони нажлуктяться, то візьмуться за тебе. Порвуть. Ми їдемо на одному возику. Роби, що наказую. Вдасться мені, вдасться й тобі…

- Їжа готова! – оголосив корчмар. Він не мав нільфгаардського акценту. – Поїжте, панночко!

- Ніж – прошепотіла Цирі, беручи від нього миску.