Слава ЗСУ!

Вільгефортц розщепив вамс, поправив манжети, подивився на відьмака і прочитав його думки.

- Чортів драматизм – зітхнув. Геральт не прокоментував.

- Вона увійшла до вежі?

Не відповів. Чародій покивав головою.

- От і маємо епілог – промовив холодно. – Кінець, що увінчує справу. А може це призначення? Знаєш, куди ведуть ті сходи? До Tor Lara. До Вежі Чайки. Звідти не має виходу. Все скінчено.

Геральт відступив так, щоб його фланги оберігали виступаючі портали каріатиди.

- А якже – процідив, оглядаючи руки чародія. – Все закінчено. Половина твоїх спільників мертві. Трупи приведених на Танедд ельфів лежать покотом звідси і аж до Ґарстангу. Решта втекла. З Аретузи йдуть чародії і люди Дійкстри. Нільфгаардчик, що мав забрати Цирі, напевно вже сплив кров’ю. А Цирі є там, у вежі. Звідти немає виходу? Я радий це чути. Це значить, що туди веде тільки один вхід. Той, який заступаю я.

Вільгефортц пирхнув.

- Ти невиправний. Ти й далі не можеш правильно оцінити ситуацію. Капітула і рада припинили існування. Війська імператора Емгира ідуть на північ: позбавлені чародійської ради і допомоги, королі безпорадні як діти. Під тиском Нільфгаарду їх королівства впадуть як замки з піску. Я пропонував це тобі вчора, а сьогодні повторюю: стань на бік переможців. На тих, що програли, плюнь густою слиною.

- Це ти програв. Для Емгира ти був тільки знаряддям. Йому розходилось на Цирі, тому він прислав сюди того типа з крилами на шоломі. Цікаво, що Емгир зробить з тобою, коли ти доповіси йому про фіаско місії.

- Стріляєш наосліп, відьмаче. І не поцілиш, ясна річ. А якби я сказав тобі, що це Емгир є моїм знаряддям?

- Не повірив би.

- Геральте, будь розсудливим. Чи ти справді хочеш гратись у театр, у банальну фінальну битву Добра і Зла? Я поновлюю свою вчорашню пропозицію. Все ще не запізно. Ти все ще можеш зробити вибір, можеш стати на правильний бік…

- На бік, який я сьогодні дещо прорідив?

- Не усміхайся, твій демонічний усміх не справляє на мене враження. Ті декілька посічених ельфів? Артауд Терранова? Дрібниці, незначущі факти. Можна перейти повз них до порядку денного.

- Ага, звичайно. Я знаю твій світогляд. Смерть тебе не вчить, правда? Особливо чужа?

- Не будь банальним. Мені шкода Артауда, але що ж, тяжко. Назвімо це... зрівнянням рахунків. Отже, я двічі намагався тебе вбити. Емгир нетерплячий, тож наказв наслати на тебе убивць. Кожного разу я робив це зі справжньою нехіттю. Я, бачиш, надалі ще маю надію на те, що нас намалюють на одній картині.

- Облиш ці надії, Вільгефортце.

- Сховай меча. Увійдімо разом до Tor Lara. Заспокоймо Дитя Старшої Крові, яке десь там на горі напевно конає від страху. І підемо звідси. Разом. Будеш з нею. Будеш бачити, як сповниться її призначення. А імператор Емгир? Імператор Емгир отримає те, що хотів. Бо я забув тобі сказати, що хоч Кодрінгер і Фенн померли, їх справа і концепція живе надалі і мається добре.

- Брешеш. Йди звідси. Потім я плюну на тебе густою слиною.

- Я справді не хочу тебе вбивати. Я вбиваю неохоче.

- Справді? А Лідія ван Бредевоорт?

Чародій скривив вуста.

- Не вимовляй те ім’я, відьмаче.

Геральт сильніше стис руків’я у жмені, глузливо усміхнувся.

- Чому Лідія мала померти, Вільгефортце? Чому ти наказав їй померти? Мала відвернути від тебе увагу, правда? Мала дати тобі час на імунізацію від двимериту, на послання телепатичного сигналу до Ріенса? Бідна Лідія, мисткиня зі спотвореним обличчям. Всі знали, що вона незначуща особа. Всі. Окрім неї.

- Мовчи.

- Ти убив Лідію, чарівнику. Ти використав її. А тепер хочеш використати Цирі? З моєю допомогою? Ні. Ти не увійдеш до Tor Lara.

Чародій відступив на крок. Геральт напружився, готовий до стрибка й удару. Але Вільгефортц не підняв руки, тільки дещо витяг її у бік. З його долоні раптом матеріалізувався товста, шестифутова палиця.

- Я знаю – промовив – що тобі перешкоджає в розсудливій оцінці ситуації. Знаю, що ускладнює і затрудняє тобі добре передбачення майбутнього. Це твоя зарозумілість, Геральте. Я відучу тебе від зарозумілості. Відучу тебе за допомогою ось цього жезлу.

Відьмак примружив очі, злегка піднявши клинок.

- Я тремчу від нетерплячки.

Кількома тижнями пізніше, вже вилікуваний старанням дріад і вод Брокілону, Геральт задумувався над тим, яких помилок він припустився під час бою. І дійшов до висновку, що під час бою не зробив жодної. Він припустився однієї помилки перед боєм. Слід було втікати, поки бій не почався.

Чародій був швидким, кий миготів у його руках як блискавиця. Ще більшим було здивування Геральта, коли при параді палиця і меч задзвеніли металічно. Але бракувало часу на здивування. Вільгефортц атакував, відьмак мусив звиватись в ухиляннях і піруетах. Він боявся парирувати мечем. Чортів прут був залізним, а до того ж магічним.