Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чорний Пітер

Ну, я тримав язик за зубами і чекав, що буде далі. А коли ми прийшли в Шотландію, все було приховано, ніхто ні про що не питав. Випадково загинув якийсь невідомий та й край, хіба кому діло починати слідство? А незабаром Пітер Кері покинув службу, і минуло багато років, перш ніж я його знайшов. Я здогадався, що він пішов на такий вчинок заради бляшаної коробки, заради того, що в ній було. Тепер, думаю, він мені заплатить, щоб я не розтуляв рота.

Де він живе, я дізнався від одного моряка, якого зустрів у Лондоні, й приїхав сюди вичавити з нього дещицю. В першу ніч він поводився досить розважливо і готовий був дати мені стільки, що я на все життя здихався б від моря. Ми мали визначити суму через дві ночі. Коли я прийшов, він уже був п’яний на три чверті й у гидкому настрої. Ми сіли й почали пити, балакаючи про давні часи, але що більше він пив, то менше подобався мені вираз його обличчя. Я помітив на стіні гарпун, думаю, він мені може стати в пригоді ще до того, як ми домовимось. А потім він сказився, взявся мене клясти, аж слина летіла, по очах видно, що вб’є, а в руках уже тримав ніж. Та не встиг він витягти той ніж з піхов, як я пришпилив його гарпуном. Господи, як він заверещав! Його обличчя досі не дає мені спати. Я стояв там, а навколо мене лилась його кров. Я трохи почекав, але все було спокійно, і до мене знову повернулось самовладання. Роздивився навколо — бачу, на полиці бляшана коробка. Я мав на неї такі ж права, як і Пітер Кері, отож я взяв її й подався геть з хатини. І наче якийсь дурень, забув на столі свій капшук для тютюну.

А зараз я розповім вам про найдивовижнішу річ у всьому цьому ділі. Ледве я встиг вийти з хатини, аж раптом почув, що хтось іде, і сховався в кущах. Підійшов крадькома якийсь чоловік, зайшов у хатину, закричав, наче здибався з привидом, і так накивав п’ятами, що тільки я його й бачив. Хто то був і чого хотів, не знаю. Що стосується мене, то я відмахав десять миль, сів на поїзд у Танбрідж Уеллс і приїхав у Лондон — усіх обвів навколо пальця.

Ну, коли я подивився в коробку, то побачив, що грошей там катма, чогось іншого теж немає, а тільки папери, які я не наважився продавати. Чорний Пітер вислизнув з моїх рук, і я опинився в Лондоні на мілині без жодного шилінга в кишені. У мене було тільки моє ремесло. Я побачив ці оголошення про гарпунерів та велику платню й пішов до морських агентів, а вони послали мене сюди. Це все, що я знаю, і скажу ще раз: за те, що я вбив Чорного Пітера, правосуддя повинно подякувати мені, бо я заощадив йому витрати на прядив’яну вірьовку.

— Вельми переконливе зізнання,— мовив Холмс, підводячись і запалюючи люльку.— Думаю, Гопкінсе, що вам слід, не гаючи часу, відпровадити вашого бранця в надійне місце. Ця кімната не дуже підходить на роль тюремної камери, а містер Патрік Кернс займає надто багато місця на нашому килимі.

— Містере Холмсе,— сказав Гопкінс,— навіть не знаю, як вам дякувати. Я й далі не розумію, яким чином вам удалося досягти такого результату.

— Просто мені пощастило від самого початку вхопитись за потрібну нитку. Цілком можливо, що якби я знав про цю записну книжку, вона теж спрямувала б мої думки не в той бік, як це трапилося з вами. Але геть усе, мною почуте, вело тільки в одному напрямку. Величезна сила, вміння користуватися гарпуном, ром, капшук для тютюну з тюленячої шкури й міцний тютюн — усе це вказувало на моряка, до того ж на китобоя. Я був переконаний, що ініціали «П. К.» на капшуку — звичайнісінький збіг і що вони зовсім не стосуються Пітера Кері, бо палив він рідко, а люльки в його «каюті» не знайшли. Пригадуєте, я ще питав, чи не було в «каюті» бренді й віскі. Ви відповіла, що не було. А який моряк питиме бренді й віскі, коли в нього є ром? Так, я був переконаний, що це моряк.

— А як ви його знайшли?

— Мій любий сер, ця проблема вже не являла труднощів. Якщо це був моряк, то тільки той, хто ходив з Пітером Кері на «Морському однорогу». Наскільки я зміг з’ясувати, Кері на інших кораблях не плавав. Я втратив три дні на листи в Данді й кінець кінцем одержав імена й прізвища всіх членів команди «Морського однорога» в тисяча вісімсот вісімдесят третьому році. Коли я побачив у списку гарпунерів Патріка Кернса, мої пошуки майже закінчились. Я припускав, що цей чоловік, можливо, перебуває в Лондоні і, мабуть, бажає на якийсь час покинути Англію. Тому я провів кілька днів в Іст-Енді, вигадав арктичну експедицію, потеревенив про спокусливі умови для гарпунерів, які служитимуть під командою капітана Безіла,— і ви бачите наслідки.

— Чудово! — вигукнув Гопкінс.— Чудово!

— Ви повинні якнайшвидше добитися звільнення з-під арешту молодого Нелігена,— сказав Холмс.— На мою думку, вам треба перед ним вибачитись. Бляшану коробку необхідно йому повернути, але, звичайно, ті цінні папери, які Пітер Кері встиг продати, для нього назавжди втрачено. А ось і кеб. Гопкінсе, ви можете везти цього чоловіка. Якщо я буду потрібний вам на суді, то ми, я й доктор Вотсон, перебуватимемо десь у Норвегії — точну адресу я повідомлю пізніше.

Попередня
-= 9 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!