Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чудеса в Гарбузянах

Гарбузяни були тоді партизанським селом, тут орудували карателі. Отже...

Приїхали вони сюди не просто так. Просто так іноземні туристи в Гарбузяни не їздять. У Гарбузянах нема ні Софії, ні Лаври, ні інших історичних пам'яток. Іноземним туристам тут оглядати нічого.

Отже...

Щось вони тут шукають. Це безперечно. Що? Мабуть, те, що залишилося з війни. А що могло залишитись? Або якісь секретні документи, які свідчать про щось важливе — чи про агентуру, навербовану з різних зрадників і залишену в нашій країні, чи про якісь військові секрети. Або ж награбовані коштовності, які вони з якихось причин не змогли тоді вивезти.

Або... хто його знає. В Журавля забракло фантазії.

У всякому разі, побачивши хлопця, який за ними слідкує, колишні фашисти панькатися з ним не стануть. По голові— бац!.. Яму викопають (лопата в багажнику!), закопають і — бувай здоровий!

Цілковита реальність такого повороту справи примушувала серце Журавля битися з шаленою швидкістю, як тільки хтось з іноземців позирав у той бік, де він ховався в кущах смородини.

Як багато важить у нашому житті випадковість! Як змінювалися часом навіть долі людські від зовсім, здавалося б, незначних випадкових обставин!

І де тільки взялася ця худюща смугаста здичавіла кицька!

Вона раптом з'явилася біля хати і хрипло занявчала, дивлячись на іноземців.

— Оу! Ді катце!— вигукнув старий "ковбой", широко усміхаючись.— Ком! Ком!

І простягуючи руку, він пішов до кицьки.

"Фашисти любили тварин більше, ніж людей...— устиг подумати Журавель (він читав колись про це) і тут побачив, що здичавіла кицька втікає від німця в кущі, де він сидів.

Німець рушив за нею. Крок, ще крок і...

Журавель не витримав, підхопився й, ламаючи кущі і дряпаючи руки, кинувся геть.

— Оу, Дер Кнабе!— почувся ззаду здивований голос німця. Що той іще казав, Журавель уже не чув. Він біг так, як не бігав ніколи в житті. Серце його завмирало. Йому здавалося, що от-от він почує ззаду погоню, постріли і...

Але пострілів не було. Й погоні не було теж.

Сашка Цигана й Марусика він зустрів майже біля самісіньких Бамбурів.

Хлопці, обважнілі після обіду, йшли неквапливо і про щось весело перемовлялися. Побачивши Журавля, вони так і стали, вражені.

— Що таке?

— Що сталося?

Журавель, винувато похиливши голову, все розказав.

— Ну! Ну ти даєш!— вигукнув Сашко Циган.— Чого ти підхоплювався? Він би тебе не помітив. А так... завалив такий спостережний пункт! І взагалі... тепер вони знають, що за ними стежать. От лопух! От...

"Еге! Добре тобі зараз у компанії розмахувати руками! Побув би ти сам на сам з тими фашистами",— подумав Журавель, але вголос не сказав нічого.

— Я гадаю, зараз іти туди не можна,— мовив Марусик.— Та й ні до чого. Я ж казав, вони вдень не копатимуть.

— Точно,— погодився Журавель.— Вони б давно вже... якби...

— Значить, підемо на ніч,— сказав Сашко Циган.

— І що — всю ніч будемо...— Марусик не закінчив.

— Якщо треба, то будемо,— відрубав Сашко Циган.— А що?

— Та я думаю, всю ніч не доведеться. Я думаю, вони, як тільки смеркне, своє зроблять і — шукай вітра в полі.— Журавель свиснув.

— їх не можна випускати. Це, по-моєму, головне,— сказав Сашко Циган.— Затримати треба, поки не повернуться наші.

— Нема питань,— підтвердив Марусик.— Це — головне. Точно!

— А як же їх затримати? Вони такі здорові. Не подужаємо,— серйозно сказав Журавель.

— Машину зіпсувати... Колеса попроколювати абощо... Га?

Марусик запитально подивився на Сашка Цигана.

— А якщо вони просто туристи? Міжнародний скандал!.. Ні! Не можна,— Сашко Циган заперечно замотав головою.

— А що, як перекопати дорогу?— примружив одне око Журавель.

— О! Це ідея!— загорівся Сашко Циган.— Біля хати Неварикаш. Там якраз вузьке місце. І горбок. Не видно буде, як копатимемо.

— А з другого боку — за дідом Коцюбою, біля липового гаю, де баюра,— підхопив Марусик.

— Молодці ми! Розумні хлопці!— весело вигукнув Сашко Циган.— Гайда по заступи. Одразу й почнемо!

І хлопці бігом кинулися на свої рідні Бамбури.


РОЗДІЛ ШОСТИЙ,

в якому розповідається про нічні пригоди, про катастрофу і про вірного Бровка.


Липки — всього лише одна вулиця, що тяглася через увесь куток, огинала липовий гай і переходила у польову дорогу.

Колись це був старий шлях на Васюківку і далі на південь, у Крим, шлях, яким чумаки їздили по сіль. Рух тут був дуже жвавий, і, як ви пам'ятаєте, поряд з дідом Коцюбою колись стояв тут навіть шинок Стефана Бойка.

Попередня
-= 55 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!