Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чума

Поки наші співгромадяни намагалися зжитися зі своїм нежданим-негаданим вигнанням, чума виставила біля брам міста кордони і завертала з курсу кораблі, що пливли до Орана. Відтоді як Оран оголошено закритим містом, жодна машина не в'їхала до нас. І тепер нам почало здаватися, ніби автомобілі безглуздо кружляють тими самими вулицями. Та й гавань, особливо як дивитись на неї згори, з бульварів, мала теж якийсь чудний вигляд. Звичайна метушня, завдяки якій її вважали за першу гавань на узбережжі, раптом відразу вщухла. Біля причалу стало лише кілька кораблів, затриманих у зв'язку з карантином, а непотрібні тепер крани, перекинуті набік вагонетки, якісь напрочуд самотні купи бочок і мішків – усе це промовисто свідчило, що комерція теж сконала від чуми.

Всупереч цій незвичній картині, наші співгромадяни ніяк не могли втямити, що їх спіткало. Звичайно, існували спільні для всіх почуття, скажімо, розлуки чи страху, але для багатьох на перше місце владно виступили свої особисті клопоти. Насправді ніхто ще не приймав розумом пошесті. Більшість страждало, власне, від порушення своїх звичок або від обмеження ділових інтересів. Це дратувало й лютило, а роздратування і лють не ті почуття, які можна протиставити чумі. Так, перша їхня реакція була – у всьому звинуватити адміністрацію. Префектова відповідь цим критикам, до яких підпряглася і преса («Чи можна сподіватися на пом'якшення вжитих заходів?»), була просто-таки несподівана. Досі ні газети, ні агентство Інфдок не діставали офіційних статистичних даних про перебіг хвороби. Нині префект щодня повідомляв ці дані агентству, але просив, щоб публікували їх у вигляді тижневого зведення.

Одначе і тут публіка схаменулася не відразу. І справді, коли на третій тиждень з'явилось повідомлення про те, що пошесть забрала триста два чоловіки, ці цифри нічого не сказали нашій уяві. З одного боку, може, аж ніяк не всі вони померли від чуми. І з другого – ніхто в місті не знав гаразд, скільки душ умирає протягом тижня за звичайних обставин. У місті нараховувалося двісті тисяч жителів. А може, такий відсоток смертності цілком нормальний? І хоча подібні дані мають безперечний інтерес, зазвичай вони нікого не обходять. Либонь, людям не вистачило фактів для порівняння. Тільки згодом, набагато пізніше, помічаючи, що крива смертності невпинно повзе вгору, громадська думка усвідомила істину. Ба й правда, п'ятий тиждень пошесті дав уже триста двадцять один смертний випадок, а шостий – триста сорок п'ять. Принаймні стрибок був вельми промовистий. А все ж не такий уже й різкий, і наші співгромадяни, хоча й стурбувались, але вважали, що йдеться про явище, безсумнівно, прикре, але зрештою минуще.

Тим-то вони й далі снували по вулицях, і далі висиджували на терасах кав'ярень. На людях вони не полохалися, не ремствували, а жартували і вдавали, ніби всі ці незручності, явно тимчасові, не можуть позбавити їх доброго настрою. Отже, про людське око все було гаразд. Та наприкінці місяця, десь у молитовний тиждень, про що йтиметься далі, в зовнішньому вигляді нашого міста сталися поважні зміни. Спершу префект ужив заходів щодо транспортного руху та постачання. Постачання обмежено, а продаж бензину суворо лімітовано. Наказано навіть ощадити електрику. До Орана суходолом і повітряною дорогою прибували тільки предмети першої необхідності. Отож рух транспорту зменшувався день у день, аж поки майже завмер; одна по одній закривалися розкішні крамниці, у вітринах, не менш розкішних, красувалися таблички: «Продано», а проте біля дверей вишиковувалися довгі черги покупців.

Оран прибрав химерного вигляду. Перехожих куди побільшало, і навіть у робочу годину багато людей, змушених після закриття крамниць чи деяких контор гуляти, заповнювали вулиці та кав'ярні. Поки що їх не вважали за безробітних, вони, так би мовити, були у відпустці. Отож о третій годині дня, під погожим небом, Оран справляв оманливе враження святкового міста, де навмисне позачинювано всі крамниці й перекрито автомобільний рух, аби не заважати колонам демонстрантів, а жителі повисипали на вулиці повеселитися.

Кінотеатри, звісно, користалися цими повсюдними канікулами і заробляли добрі гроші. Але розповсюдження фільмів у нашому департаменті було припинено. Через два тижні кінотеатрам уже довелося обмінюватися своїми програмами, а згодом на екранах ішли незмінно ті самі фільми. Одначе прибутки не падали.

Так само і кав'ярні завдяки тому, що наше місто торгувало вином і мало значні запаси алкоголю, могли без упину обслуговувати клієнтів. Сказати по щирості, пили добряче. Одна кав'ярня повідомляла публіці, що «чим більше п'єш, тим швидше мікроба вб'єш», і віра в те, ніби алкоголь запобігає інфекційним захворюванням – думка, до речі, цілком природна,- остаточно зміцніла в наших головах. Після другої години ночі п'янички, що їх чимало повигонювано з кав'ярень, до світанку вешталися вулицями й робили відрадні прогнози.

Попередня
-= 23 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous13130 13.08.2014

а мені сподобався твір, є над чим задуматись.


anonymous7538 06.07.2014

Початок інтригує, а далі стає нуднуватим.


Додати коментар