Слава ЗСУ!

Я плачу і ридаю,

Болить і мліє серце моє хворе, -

Ніяк жалю од зради не поборе.

Як ти, Амуре, звів мені на очі

Ту, що по ній даремно я зітхаю

І в'яну від журботи,

Вона здалась мені взірцем чесноти,

Я зразу полюбив її без краю;

За диво те уроче

Умер би я охоче!

Та то був сон: пробудження суворе

Явило правду серцеві на горе.

Вона також була немов зичлива )

Мені, своєму вірному рабові;

Голубив я надію,

Що відтепер навік заволодію

Безцінними клейнодами любові, [292]

Але моя вродлива

Натхненниця зрадлива

На іншого звернула раптом зори -

Кінець моєму щастю надто скорий!

Знебувся я в жорстокому вигнанні,

Вразливе серце плаче знову й знову,

Від розпачу я гину

І проклинаю день той і годину,

Коли я взрів красу її чудову.

Кляну своє кохання,

І вірне женихання,

І мрії про блаженство яснозоре...

В моїй душі кипить огненне море.

Я визволу не бачу із зажури,

Ніщо мене розважити не може...

З безмежного відчаю

Одного лиш - навік заснуть - бажаю.

Молю тебе, любові милий Боже:

Скінчи скоріш, Амуре,

Життя моє похмуре;

В надземнії полинувши простори,

Звільнюся я від навісної змори.

Немає інших ліків на ті болі,

Як смерть, що всі страждання придипляє;

Зішли ж її до мене,

Нехай урве се нидіння злиденне,

Бо жити в мене сили вже немає...

Зроби кінець недолі,

В твоїй се, Боже, волі, -

Хай не тривожать більш мої докори

Жорстокої зрадливої синьйори.

Співаю я жалі свої не всує:

Ніхто тебе не зможе перейняти,

Моя тужлива пісне,

Бо серця так нікому біль не тисне;

Та хай тебе почує Бог крилатий,

Амур нехай почує

Й пошле, чого молю я, -

Як упадуть життя сього затвори,

Тоді мої скінчаться з світом спори.

Я плачу і ридаю,

Болить і мліє серце моє хворе, -

Ніяк жалю од зради не поборе. [293]

Слова сієї пісні ясно показали, що діється на душі в Філострата і з якої причини; ще ясніше виявило б усе те обличчя одної дами в танечному колі, якби нічний морок, що спадав і на землю, не загасив рум'янця, що на ньому спалахнув. Після сієї пісні співалося ще багато всяких, а як настав нарешті час спочинку, всі розійшлись на королевине веління по своїх покоях.

Кінець четвертому дню

ДЕНЬ П'ЯТИЙ

Зачинається п 'ятий день, у який під проводом Ф'ямметти

говориться про те, як після різних сумних і нещасливих

пригод закохані зазнають нарешті щастя

Уже на сході заясніло і сонце промінням своїм усю нашу півкулю освітило, коли Ф'ямметта, пробудившись од веселого щебету птичого, що од самого світу лунав із дерев та кущів, устала й веліла підняти решту товариства. Тихою ходою подавшися в поле, гуляла вона по широкій долині серед росяних трав, про те, про се з дамами і кавалерами своїми розмовляючи. Як же сонце підбилося вгору і взяло припікати, повернула королева з усіма разом додому; там покріпились вони по невеличкій тій утомі добрим вином та солодощами і пішли гуляти в свій чудовний сад аж до обіду. Обачний каштелян наготував тим часом питимого й їдимого, і вони, заспівавши попереду під цитру жвавої підскоцької, посідали на королевин наказ до столу. Пообідавши весело, але при-звоїто, не забули й потанцювати, як заведено, з музикою і піснями. Потім того королева одпустила всіх на спочинок; хто пішов спати, а хто в саду, як хотів, бавився. По третій же годині з полудня всі зібралися знову, як веліла королева, Давнім звичаєм біля фонтана; сівши Ф'ямметта на чільному місці, подивилась па Панфіла, посміхнулась і казала йому розповісти на почин якусь історію з щасливим кінцем. Той охоче послухався і почав такими словами. [295]

ОПОВІДКА ПЕРША

Кімон, полюбивши, з недоумка стає розумним і викрадає на

морі свою кохану Іфігенію; його ув 'язнюють на острові

Родосі; звільнений Лісімахом, він разом з ним викрадає під час

весілля Іфігенію й Кассандру; вони тікають із дівчатами на

Крит, одружуються з ними і за деякий час повертаються

кожний до свого дому

Багато є в мене, люб'язні мої дами, цікавих історій, які б годилися для початку сьогоднішнього веселого дня, та найбільше припала мені до душі одна, бо вона не тільки щасливо кінчається, як того вимагає наша умова, а й показує незаперечно, які святі, могутні й добродайні сили кохання, що його деякі невігласи насмілюються несправедливо ганити і гудити. Се вам повинно бути дуже приємно, бо, якщо я не помиляюсь, усі ви тут, здається, закохані.