Слава ЗСУ!

- На свою голову!

Проговоривши аж тричі замову, чоловік із жінкою пішли спати. Федеріго, що дома не вечеряв, надіючись на Тессине частування, добре зрозумів слова тої замови: він пішов у сад, знайшов під указаним деревом двох каплунів, яйця й вино, поніс усе те додому і повечеряв до смаку. Згодом не раз сміявся він над тією замовою, коли сходився з своєю коханкою.

Дехто, правда, каже, ніби монна Тесса знала, що Джанні буде, і повернула була ослячу голову мордою до Ф'єзоле, та один парубок, що проходив поуз виноградник, ударив по тій голові палицею: крутилась вона на тичці, крутилась та й повернулась у бік Флоренції. Федеріго пішов по тому знаку до коханки, а вона буцімто так мару замовляла:

- Маро, маро, хай тобі добро! То не я ослячу голову повернула, а якась дурна мачула, що я не бачила й не чула, іди в луги, на комиші, мене і Джанні не страши!

А Федеріго нібито так і пішов, без вечері й ночлігу.

Одна моя сусідка, жінка вельми стара, казала мені, що й те, й те - правда, вона про те сама чула, як іще дівувала. Тільки друге було не з Джанні Лоттерінгі, а з іншим Джанні, на прізвище ді Нелло, що жив коло брами святого Петра і був не меншим дурнем, ніж його тезко.

Отож, любії мої подруги, вибирайте собі з сих двох замов, яка вам більше до вподоби, а хочете, то запам'ятайте обидві: вони дуже в такій справі помагають, як ми те знаємо з досвіду; може, й вам колись у пригоді стануть.

ОПОВІДКА ДРУГА

Перонелла ховає коханця в кадуб, як муж вертає додому,

привівши покупця на того кадуба; жінка каже, що вже

продала його чоловікові, який заліз усередину, щоб

подивитись, чи він кріпкий; коханець вилізає і, велівши

господареві вискоблити кадуба, забирає його потім до себе

Усе товариство аж лягало од реготу, слухаючи Еміліїної оповідки, а замову похвалили як спасенну і помічну. Як добігла вона кінця, король велів оповідати далі Філостратові, і той почав такими словами:

- Ласкавії мої пані, мужчини, а надто жонаті, викидають вам щоденно безліч усяких коників, тож як жінка встругне коли яку штуку чоловікові, ви не тільки маєте бути задоволені, що таке сподіялось (байдуже, чи з вами, чи з ким іншим), а й повинні самі ходити і всюди про те розповідати, щоб ми зрозуміли, що коли наш брат не дурний, то й ваша сестра не без розуму. Се принесе вам немалу користь, бо відомо, що мудрий мудрого не так-то легко зважиться ошукувати. Немає сумніву в тому, що після сьогоднішньої нашої бесіди мужчини задумаються над тим, чи не слід їм бути трохи більше поміркованими в тих штучках, бо й ви, аби тільки хіть, на всякі витівки здатні. Тим і хочеться мені розказати всьому товариству, як хитро, мудро і недорогим коштом вивернулась од чоловіка одна молодичка, жінка низького, мовляли, стану.

В не дуже давні часи один бідний неаполітанець узяв собі за жінку хорошу та вродливу дівку на ймення Перонелла, та й жив із нею, лиха прикупивши: сам ходив по людях муляру-вати, а вона дома пряжу пряла. Якось упала та Перонелла в око одному молодому фертику: закохався він у неї та й почав до неї так і он як підсипатись, аж поки не добився її любові. Про сходини вони домовились таким чином: коханець мав підстерегти, коли чоловік виходив рано з дому на роботу (або шукати найму), а потім сміло йти до неї, бо вулиця Аворіо, де вони жили, - була майже безлюдна. Так зустрічались вони не раз та й не два.

Проте одного ранку сталось так, що тільки Джаннелло Стріньяріо (так звали того фертика) прийшов до Перонелли, як муляр, що звичайно сходив з дому на цілий день, повернувся чомусь через малу часину додому; побачивши, що хатні двері замкнені зсередини, він постукав, а постукавши, сказав собі подумки: «Хвала тобі, Господи, вовіки і віки. Хоч ти зробив єси мене бідняком, та втішив зате доброю і чесною молодицею. Бач, скоро я з дому вийшов, зразу замкнулась, щоб ніхто до неї не чіплявся».

Перонелла, почувши, що вернувся чоловік (вона впізнала його по стуку), сказала коханцеві:

- Ой лелечко, Джаннелло, я пропаща! Якась лиха година принесла мого чоловіка, нехай йому абищо! Що воно за знак? Адже раніше він ніколи не вертався в таке урем'я: чи не забачив, буває, тебе, як ти до мене йшов? Та вже будь що [388] буде, лізь, ради бога, в он той кадуб, а я піду одчиню; побачимо, чого се він так рано повернувся.

Джаннелло миттю вліз у кадуб, а Перонелла одчинила чоловікові двері і сказала йому з серцем:

- Що се за новина така, що ти так рано додому вернувся? Ти, бачу, зовсім сьогодні од роботи одникуєш, що й спра-вилля своє сюди приніс, а з чого ми житимем, звідки на хліб дістанемо? Невже ти думаєш, що я дозволю тобі однести в заставу свою святну спідницю та інше суплаття? А я, дурна, пряду вдень і вночі, що вже й пучки собі поодпрядала, - хоч на оливу, може, зароблю, щоб було чим світити. Ей, чоловіче, чоловіче! Усі сусідки дивом дивуються і глузують із мене, що я так убиваюсь, а ти повернувся додому та й ручки склав, аби не робити!