Слава ЗСУ!

- Оце ледащо вечорами вертається додому п'яне або в корчмі виспиться і аж опівночі приходить! Довго я терпіла, та вже терпець мені увірвався: мусила од нього в хаті замикатись, хоч воно й сором великий, та може-таки схаменеться п'янюга!

Дурний Тофано теж розказував людям по-своєму, як було діло, та все на жінку нахвалявся, а вона казала сусідам:

- Бачите, який ірод! Що б ви сказали, якби я була надворі, як оце він, а він у хаті? Повірили б, їй же богу, повірили [398] б, що він правду каже! Дурний-дурний, та хитрий: бач, на мене все те верне, що сам робив. Хотів налякати мене і вкинув щось у колодязь; бодай би був справді туди шубовснув, хоч те вино водою розвів би, що занадто багато випив!

Тоді всі сусіди й сусідки почали шпетити чоловіка, що він сам винуватий, а на жінку пеню волочить; побігла та чутка од двору до двору, поки не дійшла аж до жінчиних родичів. Прибігли вони туди, розпитались у людей, в чім річ, та доброго дали Тофанові духопела - так боки полатали, що ну. Тоді ввійшли в його дім, забрали до себе монну Гіту з усім її добром, а чоловікові погрожували, нехай начувається, бо ще й не те буде.

Тофано дуже любив жінку; побачивши, як він через свої ревнощі вклепався, помирився горопаха через посередництво друзів своїх із монною Гітою і привів її додому, пообіцявши, що вже ніколи не буде ревнувати: нехай собі робить що хотя, аби він того не бачив. Отак же й помирився: прости мене, моя мила, що ти мене била. Хай живе любов, хай западеться війна і все її кодло!

ОПОВІДКА П'ЯТА

Ревнивий чоловік, перебравшися за священика, сповідає

жінку, а вона йому признається, буцімто любиться з

священиком, котрий приходить до неї щоночі. Поки ревнивець

вартує коло дверей, жінка впроваджує до себе коханця через

горище і втішається з ним

Як Лауретта докінчала свою оповідку і всі похвалили жінку, що добре провчила свого мужа-поганця, король, щоб не гаяти дарма часу, звернувся приязно до Ф'ямметти, наказавши їй заступити чергу; вона почала такими словами:

- Благороднії дами! Передуща історія нагадала мені ще одну пригоду з ревнивцем, яку я й хочу вам розповісти, вважаючи, що добре чинять ті жінки, що їх ошукують, особливо тоді, коли чоловіки починають ревнувати без причини. Якби те розуміли законодавці, вони в такому випадку мусили б призначати жінкам таку кару, яка належить людям, що завдали шкоди іншому, обороняючись, бо ревнивці на жінок своїх повсякчас, ніби на ворога, чигають і на вік їхній ненастанно зазіхають. Сидять ті безталанниці в них цілий тиждень [399] під замком, родинних та господарських справ пильнуючи, а як прийде свято, і їм хочеться, як людям, одпочинути, розважитись трохи і повеселитись: адже так роблять і пахарі в селах, і ремісники в містах, і урядовці в судах, так зробив і Господь, опочинувши на сьомий день по трудах своїх, так належиться всім по закону Божому й людському, що на хвалу Всевишньому і всім людям на пожиток робочі дні од святкових одрізняють. Але ревнивці не хочуть того знати: навпаки, в святкові дні, коли людські жінки гуляють і веселяться, вони тримають своїх у ще більшій неволі й тісноті, смутячи й нудячи їх понад усяку міру; яка то мука для жінок, тільки ті знають, що самі її витерпіли. Тим-то я й кажу, що не засуджувати треба, а схвалювати жінчині витворки, коли чоловік ревнує її без причини.

Так от, жив у місті Аріміно один купець, багатий на гроші й маєтки, і мав він уродливу жінку, котру ревнував до всіх страшенно без жодної на те підстави: просто він любив її дуже, вважав за велику красуню і бачив, що вона старається подобатись йому, то й думав, що кожний її любить і за вродливу має, що й вона старається сподобатись кожному (сі міркування ясно показують, який лихий і дурний був той чоловік). З тих ревнощів та заздрощів він так пильно стеріг її і в такій тримав тісноті, що, мабуть, і стратенців у тюрмі ніколи під такою острою вартою не держали. Не то на весілля, чи на храм, чи до церкви, чи так на вулицю не пускав її ніколи, а й дивиться, було, щоб коло вікна не стояла, нікуди не виглядала. Терпіла бідна ту лиху недолю, та й терпцю вже не ставало: адже вини за собою не знала вона жодної.

Побачивши, як несправедливо кривдить її муж, вона вирішила знайти собі, коли зможе, якусь розвагу, щоб уже як терпіти ті ревнощі, то принаймні недурно. Не маючи змоги красуватись край вікна, щоб звернути на себе чиюсь увагу і одповісти поглядом на погляд, і знаючи, що в сусідньому домі живе хороший та вродливий юнак, вона вирішила пошукати, чи немає в мурі, що будинки їхні розділяє, якої щілини, щоб того юнака побачити й порозумітися з ним полюбовно, коли він не від того, і, як тільки буде можна, сходитись із ним іноді, щоб не нудити світом через тую чоловікову болячку.