Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Декамерон

- Що се значить, мосьпане?

Мессер Ламбертуччо вступив у стремено, скочив на коня, ще раз гукнув: «Клянуся Богом, я знайду тебе в іншому місці!» - та й поскакав.

Підійнявшись нагору, господар зустрів на сходах дружину свою - налякану, розгублену - і спитав її:

- Що тут таке діється? Кому то погрожує мессер Ламбертуччо і чому він такий сердитий?

Жінка, приступивши ближче до кімнати, щоб Леонетто міг її почути, одповіла:

- Зроду ще, мій пане, не було мені такого страху, як оце тепер. Дивлюсь - біжить до нас юнак якийся, я його не знаю, а за ним женеться Ламбертуччо з кинджалом у руці. Двері до сієї кімнати були якраз одчинені; той юнак до мене, труситься весь та просить: «Рятуйте мене, пані, ради бога, бо тут я на ваших руках і сконаю!» Я встала з місця і хотіла його розпитати, хто він і що, аж тут надбіг мессер Ламбертуччо, гукаючи: «Де ти, негіднику?» Я заступила йому вхід до кімнати і не впустила його; він же був настільки порядний, що не став більше добуватись проти моєї волі, накричав, правда, всячини, й побіг униз, як ти сам здоровий бачив.

- Добре єси зробила, жінко, - каже тоді чоловік, - бо то була б велика ганьба, якби тут когось убито; а мессер Ламбертуччо негаразд учинив, що аж до нашого маєтку за тим утікачем увігнався. А де ж той юнак?

- Не знаю, пане, - одказує жінка, - не знаю, куди він сховався.

Тоді лицар гукнув: [407]

- Де ти? Вилазь, не бійся!

Леонетто чув усе те і доброго набрався за сей час страху, тож не треба йому було прикидатись наляканим. Тепер він виліз із своєї криївки.

- Що там у тебе з мессером Ламбертуччом? - спитав у нього лицар.

- Мосьпане, - одповів юнак, - я сном-духом нічого не знаю: або він божевільний, або, може, взяв мене за когось іншого. Я йшов собі по дорозі недалеко од вашого палацу, а він, як побачив мене, зараз схопився за кинджал і крикнув: «Смерть тобі, зраднику!» Я не питав у нього нічого, а скоріш давай тікати; тут я й порятувався, дякуючи Богові та сій от пані.

- Не бійся ж тепер нічого, - мовив лицар, - я допроваджу тебе додому живого-здорового, а ти вже потім із ним якось порозумієшся.

Повечерявши разом з юнаком, лицар дав йому коня під верх і провів його в Флоренцію до самого дому. А юнак, навчений своєю коханкою, ще того вечора розмовився потаємне з мессером Ламбертуччом: так улаштував із ним справу, що лицар ніколи не дізнався (хоч про те й ходили скрізь поголоски), яку штуку встругнула йому жінка.

ОПОВІДКА СЬОМА

Лодовіко освідчується в коханні мадонні Беатріче; вона

посилає свого мужа Егана в своєму одязі в сад, а сама

злягається з Лодовіком, котрий, уставши, іде в сад і лупцює

Егана

Усе товариство дивувалось кмітливості мадонни Ізабет-ти, про яку розказала Пампінея, але Філомена, котрій король велів оповідати далі, сказала:

- Любії мої подруги, зараз я розкажу вам історійку про одну жінку, котра, гадаю, була не менш од тієї кмітлива й спритна.

То знайте ж, що жив колись у Парижі один флорентійський шляхтич, котрий, зубожівши, укинувся в купецтво, і так йому в торгівлі погодила фортуна, що незабаром він тяжко розбагатів. Був той шляхтич жонатий і мав сина-одинака, якого він назвав Лодовіком. А щоб хлопця од свого купецтва [408] знову до шляхетства повернути, не хотів батько його до котроїсь своєї крамниці дати, а послав на службу до французького короля, щоб він там між іншими родовитими юнаками лицарської науки та звичаю набирався.

Як був він там на королівській службі, сталося якось, що в розмову юнаків, між котрими був і Лодовіко, встряло кілька лицарів, що повернулись якраз од Гробу Господнього. Річ зайшла про найславніших красунь Франції, Англії та інших країв; тоді один із тих лицарів сказав, що, скільки він пройшов світу, ніде й ніколи не бачив жінки такої вродливої, як мадонна Беатріче, дружина Егана де Галуцці з Болоньї. Решта його товаришів, що теж були з ним у Болоньї і бачили ту жінку, погодились із його думкою. Коли почув теє Лодовіко, який досі не був ні в кого закоханий, так йому закортіло ту красуню побачити, що він уже ні про що інше й думати не міг. Твердо вирішив юнак поїхати до Болоньї, щоб на неї подивитись, а коли б вона йому сподобалась, то й на довший час там лишитись. От сказав він батькові, що хоче поїхати до Гробу Господнього, і з великою бідою дістав у нього на те дозвіл.

Юнак подався до Болоньї під прибраним іменням Анікі-но, і так йому повелося, що вже другого дня по приїзді в місто він побачив ту даму на врочистому святі. Вона здалась йому ще кращою, ніж він собі уявляв, і він так палко в неї закохався, що поклав не виїздити з Болоньї, поки не доб'ється її любові. От і став він розкидати думкою, як би йому того доскочити; перебравши всякі способи, вирішив юнак, що найкраще буде стати на службу до її чоловіка (а він тримав багато челяді); тоді, може, він зумів би якось свого досягти.

Попередня
-= 167 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!