Слава ЗСУ!

Отак міркуючи, він мало був додому не повернув, але сила любові гнала його вперед, подаючи вагомі протилежні докази. Прийшов він на цвинтар, одкрив гробовець. заліз усередину, роздягнув мерця, взяв його одежу на себе і, закривши знов гробовець, - ліг на місце Сканнадіо. Тут пригадав він собі, що то був за чоловік, здумав, що він чув про мерців - не лише на цвинтарі, а й деінде, і волосся йому стало дуба; йому здавалось, що Сканнадіо от-от устане й задушить його. Та палка любов перемогла сі боягузливі думки; Алессандро лежав, ніби мертвий, і чекав, що буде з ним далі.

Рінуччо й собі, як стала близитись північ, вийшов із дому, щоб виконати те, чого вимагала од нього дама, і опали його по дорозі всякі думки та гадки, чи не трапиться з ним отаке й таке, чи не попаде він з трупом Сканнадіо на плечах у руки міської варти, чи не засудять його тоді за чаклунство до спалення, а як і ні, то чи не розгніваються її родичі, як про те довідаються. Такі й інші сумніви спиняли його, не пускали на цвинтар, але тут він подумав: «Як! Невже я можу відмовитись виконати перше прохання сієї вельможної дами, котру я так любив і люблю, особливо тепер, коли я маю надію [507] засягти в неї ласки? Ні, нехай і смерть, а зроблю те, що їй приобіцяв». Добрався до цвинтаря, знайшов той гробовець і одсунув потихеньку віко. Алессандро злякався непомалу, проте лежав нерушиме. Рінуччо, думаючи, що то Сканнадіо, схопив його за ноги, витяг із гробу, завдав собі на плечі й попрямував до дому мадонни Франчески; він не дуже-то дбав про трупа, що не раз стукався головою об лавки, які стояли обабіч вулиці, а ніч була така темна, що й не роздивишся гаразд, куди йдеш.

Коли Рінуччо доходив уже до самого дому (пані вже стояла з служницею край вікна й дивилась, чи принесе один зальотник другого, готова спекатись їх обох), його почула варта синьйорії, що якраз там улаштувала засідку на одного баніту; один вартовик розкрив зненацька ліхтар, щоб присвітити, і всі забряжчали списами й щитами і крикнули:

- Хто йде?

Як побачив те Рінуччо, то, не довго думавши, кинув додолу Алессандра і пустився чимдуж навтікача; Алессандро теж зірвався на рівні ноги і дав тягу, хоч на ньому було довге мертвецьке покривало. При світлі вартівничого ліхтаря пані добре розгледіла Рінучча з тілом на плечах, а також Алессандра в Сканнадієвому вбранні і здивувалася, що вони обидва такі хоробрі, проте дуже сміялась, як один кинув другого і обидва стали тікати. Вельми зраділа тому мадонна Франчес-ка й подякувала Богові, що визволив її од нелюбих залицяльників. Вона вернулась до себе в кімнату разом із служницею, псгсдкбіііись із нею на тому, що обидва кавалери, без сумніву, люблять її щиро, бо зробили, бачиться, те, що вона їм загадала.

Засмучений Рінуччо проклинав свою лиху долю, проте додому не пішов, а як варта потягла далі, вернувся на те місце, де він скинув свою ношу - мацав-мацав, шукаючи трупа, та так і не знайшов, подумав, що варта забрала. Мусив сердега додому йти, так і не дотримавши своєї обіцянки. Алессандро теж гернувся до себе додому, засмучений такою невдачею, так і не впізнавши, хто його ніс.

Назавтра люди побачили, що гробовець Сканнадіїв одкритий, а його самого там нема (бо Алессандро скинув трупа у глибку); по всій Пістойї пішли всякі чутки, простацтво гадало, що то чорти його вкрали. Обидва ж закоханці розповіли мадонні Франчесці, що вони зробили і що потім сталось, чому вони не змогли виконати повністю її наказу, і обидва жадали од неї приязні й любові. Але пані вдала, що не вірить ні тому, ні тому, і одказала твердо, щоб нічого од [508] нї не ждали, бо вони не виконали її прохання. Таким чином пощастило їй од них обох одв'язатися.

ОПОВІДКА ДРУГА

Абатиса схоплюється вночі, щоб застукати черницю

з полюбовником, і, кваплячись, накидає собі на голову замість

запинала попові штани; помітивши ту штуку, провинниця

вказує на неї, і її одпускають до коханця

Філомена вже замовкла, і всі похвалили розумну даму, що так хитро спекалась нелюбих зітхальників, а про шалену одвагу тих двох казали, що то вже не любов, а божевілля. Тоді королева, звернувшись до Елізи, промовила привітно:

- Тепер кажи ти, Елізо. Та, не гаючись, почала:

- Милії мої подруги, мадонна Франческа дуже мудро одв'язалась од закоханців, що лізли їй у вічі; я ж хочу розказати про одну черницю, яка при допомозі фортуни доладним словом уникла неминучої біди. Ви знаєте, що часто дурним дурні люди заходжуються вчити й наставляти інших, за що інколи доля карає їх по заслузі; так сталось і з абатисою, що була начальницею згаданої черниці.

Так от, щоб ви знали, є в Ломбардії монастир, славний своєю святістю та благочестієм; там серед інших черниць спасалась одна панянка доброго роду і чудовної краси; звали її Ізабетта. Раз якось вийшла вона до ґрат, щоб поговорити з якимось своїм родичем, та й закохалась в одного юнака, що прийшов туди з ним. Він, побачивши її вроду і спізнавши по очах її бажання, теж запалав до неї любов'ю, і довгий час те їхнє кохання залишалось, на превелике горе їм обом, без жодного скутку. Та що обоє вони того ревне прагнули, юнак добрав нарешті способу сходитись потаймиру з своєю черницею, і вони втішались одне одним не раз та й не два.